Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Не встигли! Зовсім трошки не встигли!

Зашуміли брикети, які посипалися на землю, а під самою стелею з’явилася морда дракона. Вона була на диво маленькою, стирчала з-під товстого панцира, з ріжками-антенами та чотирма очима, що дивилися в різні боки. Дракон був схожий на велетенського жука, і лап у нього було стільки ж — шість. За головою у дракона виступали два великих нарости. Мадингма побачив Блостера. Один наріст почав рухатися. У цей момент у кишені голушкоїда відчайдушно затріщав комунікатор. Блостер вихопив його з кишені та кинув погляд на екран, по якому швидко бігли цифри — у печері різко виріс рівень радіаційного фону.

— Він радіоактивний! — ахнув Блостер. — Це живий реактор! Реактор на лапах! Оце-то так…

Із таким дивом природи Корпурамі довелося зустрітись уперше. Стало зрозумілим, звідки невичерпна енергія цього дивовижного створіння. А їжа… Та сама парингея, скоріше за все, допомагала дракону-жуку поновлювати запаси палива, на якому працював цей живий реактор.

Дракон ворухнувся — і за стінкою знову почувся шурхіт від падіння брикетів. Один наріст почав рухатися, скерувавши на Блостера зеленувату пляму. За мить на плямі відкрилося невеличке сопло, й одразу ж у кишені інопланетянина відчайдушно затріщав комунікатор. «Він намагається вбити мене субзвуком! — здогадався Блостер. — Наступна спроба — вогонь. Він мене просто спалить!»

Корпурама кинув погляд на вихід із печери — далеко. Не добігти.

Розділ 11. Не можна наїжджати на Великоглава!

Над спецагентами, на тлі світлої поверхні води, у чудернацькій позі проплив черговий великоглав. До його хвоста була прив'язана довга різнокольорова стрічка. Попереду процесії пливли кілька промедаїв та розганяли дрібних мешканців морських глибин.

— Не розумію я цих великоглавів, — сказав Мозя, — у чому тут задоволення? Незручно ж…

— Як це у чому? — здивувався Флоквел, — тобі ж ясно пояснили: повикаблучуватися. Тихо!

Назустріч їм пливло кілька справжніх охоронців порядку.

— Хто такі? — суворо запитав один із них.

Він мав не такий, як у всіх, хвіст — зелений та довгий, і погляд у нього був командирський.

— Промедай Зсссч, — назвався Флоквел.

— Промедай Чсссз, — і собі назвався Мозя, — ми з-за Чорної Прірви, тут у відрядженні.

— Тоді зрозуміло. Я ж бачу — незнайомі обличчя. Підключайтесь. У нас надзвичайна подія: двоє злочинців побили промедаїв при виконанні та втекли. Оголошений загальний розшук.

— Слухаюсь! — відповіли обидва спецагенти. — Тільки ми не знаємо, як вони виглядають.

— Приєднуйтеся до моєї групи.

Загін поділився на дві частини. До складу кожної ввели по одному побитому промедаєві, які знали злочинців в обличчя. Зелений Хвіст повів свою групу до підводної гори. Попереду плив той самий промедай, якого Флоквел тріснув головою об підлогу. Дорогою він усе дивувався, яким спритним виявився злочинець.

— Я навіть нічого зрозуміти не встиг, — свистів постраждалий, — як у мене в очах темно стало! От би так навчитися…

— Спіймаємо — навчишся, — буркотливо просвистів у відповідь зелений хвіст, — ти б сам краще тренувався, тоді не довелося б і лоба на міцність перевіряти.

Обидва спецагенти підпливли ближче.

— А може, це були якісь незвичайні водоживи? — закинув гачка Флоквел.

— У нас за Чорною Прірвою був такий недавно. Невеличкий на зріст, при собі сила-силенна грошей. Копнули — ніхто про нього нічого не знає: ні звідки приплив, ні звідки грошву взяв, — підхопив тему Мозя.

Зелений хвіст слухав їх у піввуха, але коли прозвучало слово «грошва», зацікавився:

— А що, великі гроші?

— Половину Чорної Прірви купити можна! Ми його прихопити хотіли, але він зник. Як у воді розчинився! Може, він у вас тут з'являвся? Ми саме тому тут у відрядженні опинилися. І головне: він у нас одного теж побив, дуже схожий почерк, — заливав Флоквел.

— Ні, — без вагань відповів Зелений Хвіст, — у нас такий не з являвся. У будь-якому разі, я про нього нічого не знаю. Хм… Кажеш, половину Чорної Прірви купити можна? Ну-ну… Додайте ходу, ледарі!

Після цих слів спецагенти зменшили швидкість і почали потихеньку відставати, поки не виявились останніми, а далі й узагалі пірнули у темну глибину океану. Вони дізналися все, що було потрібно. Скоріше за все, Манями на цій планеті не було. Зорієнтувавшися за комунікатором, вони взяли курс на острів, де знаходився зоряний буй. Поспішати не було потреби. Дорогою крутили головами, розглядаючи місцевість. Якщо на суші все тяжіє до землі, то у воді все тягнеться вгору, до поверхні. Вода щільніша за повітря, тому пасма латаття висять, наче у невагомості, довгі, тонкі та гарні. Зграйки водоживів усіх кольорів веселки плавають проміж них. Не часто, але пропливали і великоглави. На дні вовтузилися водоживи, здобуваючи свій хліб насущний. Промедаї зникли зовсім, мабуть, все ще полювали на злочинців, тобто на них. Гучний свист зруйнував цю ідилію.

— Он де вони! Тримай! Це вбивці! Схопити! Живими! Лише живими!

Спочатку спецагенти не зрозуміли, про кого йдеться. Першим озирнувся Флоквел.

— Мозю, ходу!

— Що? — не одразу зрозумів той.

— Це за нами! Тікаймо!

Думати, як їх вирахували, не було часу. Ідилія скінчилася, треба швиденько робити ноги, тобто хвости. На ходу Флоквел озирнувся ще раз. Гонитва йшла широким фронтом. Близько чотирьох десятків промедаїв гналися за ними високою щільною стіною. Витягти комунікатори та перетворитися на якого-небудь іншого мешканця глибин не виходило. Для цього був потрібен час, а саме його і бракувало.

— Давай, Мозю, давай! — горлав Флоквел, працюючи щосили хвостом. — Якщо наздоженуть — погано буде!

Назустріч випливло ще кілька зубатих тварюк. Коло замкнулося.

— До поверхні! — крикнув Мозя.

— Не туди! Туди! — махнув рукою Флоквел.

Мозя кинув миттєвий погляд у напрямку, куди вказував Флоквел. Там із десяток водоживів тягнули величезного великоглава. Той плив у вертикальному положенні з гордовито піднятою головою, не звертаючи уваги на те, що відбувалося знизу. Попереду процесії з десяток великих промедаїв зрідка клацали щелепами, попереджаючи всіх необережних: не стійте на дорозі, небезпечно!

Часу на роздуми не було, і вони повним ходом понеслися до безглуздої процесії, набираючи глибину, щоб проскочити її знизу догори. Маневр вийшов. Охоронці великоглава і гадки не мали, що хтось наважиться так нахабно потурбувати їхнього господаря. Дві стрімкі тіні промайнули перед самим обличчям великоглава.

— Що?!! — обурився той. — Хто сміє порушувати спокій Найвеликоглава? Розігнати всіх! Охорона!!! Куди дивитеся?

Охорона переполошилась. І саме цієї миті у процесію врізалася зграя промедаїв. Почалося казна що! Все змішалося та переплуталося. Крики, зойки! Найвеликоглав двічі клацнув своїми здоровенними щелепами, й