Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

– Свєтко, тепер тобі й прапор у руки! Зверни свою увагу на дідуся. Судячи з усього, він серйозно до тебе ставиться. З ним ти почуватимешся, як за кам’яною стіною, і горя не знатимеш.

Лана збентежилася:

– Знаєш, він усе ж таки не мій ідеал.

– Що ти маєш на увазі?

– Його дивацтва... І вік... Та й не кохаю я його.

– Ну, знаєш, кохати треба за щось. От за що ти любила свого козла Марка?

– Не знаю... – знизала плечима дівчина. – Просто любила і все.

– А за що ж його любити?! Постійна самотність та самі страждання! Ні, подруго, цей пройдисвіт тебе не вартий!

– Але дідусь зовсім не Марк... – заперечила Лана.

– Та вже звісно! Твій Марк з ним і поруч не стояв! Той дідусь здатний дати тобі набагато більше. А почуття прийдуть із часом. На знак подяки за його турботу.

– Ну, не знаю...

– Тут і знати нема чого! Вивезе тебе за кордон, і житимеш з ним, як у Бога за пазухою.

– Але... дідусь такий далекий від того ідеалу, про який я мріяла, – поскаржилася Лана.

– Свєтко, щодо ідеального чоловіка я тобі так скажу: їх у природі не існує, це міф, вигаданий самотніми невдахами! Чоловіки тільки спочатку здаються ідеальними, а за кілька місяців розумієш, що він звичайнісінький мужик, – притишивши голос, зізналася Христина.

У цей час чоловік зайшов на кухню по воду:

– Про що це ви тут шепочетесь? – поцікавився він.

– Про своє, про жіноче! – відповіла дружина, припиняючи подальші розпитування.