Читати книгу - "~емоційні гойдалки ~, Ліана Шведар"

— Як ти? Як тут опинилась? — запитав Дамір, коли вони відпустили обійми. — Макс — твій хлопець, так? Ого, це круто! — він окинув Макса поглядом, помічаючи його імпозантний вигляд.

— Так, Макс... — Джулі посміхнулася, а в її голосі було чути теплоту. — Я тут зараз живу з ним.

— Ясно! А я після випуску поїхав до Мегаполіса стажуватись, — продовжив Дамір, схвильовано поглядаючи на неї. — Тепер працюю в журналі, мені запросили бути тут сьогодні. Стаття, інтерв’ю, такі справи.

Джулі була неймовірно рада його бачити. Вона відчула, як частинка її минулого повернулась до неї, і вона знову була тим самим простим, наївним студентом, який ще не дізнався, що життя буде таким складним. Вона сміялася, запитувала, розповідала, що змінилося, і відчувала, що ця зустріч справжне диво.

Але тут її погляд зупинився на Максі.

Він стояв поруч і уважно дивився на них, спостерігаючи за їхнім спілкуванням з явним холодом у очах. Джулі майже не помітила цього на початку, але тепер, коли вона звернула на нього увагу, щось змусило її почати відчувати дискомфорт.

В очах Макса було щось таке, чого вона не могла зрозуміти — а можливо, й не хотіла. Але коли він згорбив плечі і зробив кілька кроків вперед, щоб підійти до них, її серце раптово затрепетало.

— Вибач, Джулі,що тут відбувається — тихо сказав Макс, прямуючи до неї. Його голос був ледь чутним, але його погляд — жорстким.

Джулі не могла зрозуміти, що відбувається. Дамір,схоже, теж не знав, що робити. Макс різко повернувся, не даючи їм можливості продовжити розмову.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Джулі, не стримуючи здивування і тривоги.
Вона спробувала  представити свого друга,пояснити...але...

Макс тільки посміхнувся, його посмішка не була теплою. Вона відчувала, як холод від нього проходить до кожної клітинки її тіла.

— Не хочу чути нічого про твого друга.Це не важливо.— сказав він, ледь піднісши руки в жесті, який Джулі не сприймала як доброзичливий.

Дамір відступив на крок, виглядаючи збентеженим, але Джулі відчула, як її серце почало битись сильніше. Ця ситуація стала їй зовсім не приємною, і вона на мить замислилась, що робити.

Макс різко повернувся до Джулі, не чекаючи її реакції. Його очі були холодними, і Джулі відчувала, як між ними виникає відстань. Та й Дамір здається, теж не зовсім знав, як себе поводити. І хоч вони були з Джулі друзями, зараз цей момент став для неї дуже складним.

Джулі хотіла щось сказати,пояснити, але не могла знайти слів. 
Макс, здавалося, почав нервуватися ще більше. 
Щось змінилося в його погляді, і Джулі здогадувалась, що він хоче поговорити з нею наодинці. Ще трохи, і вона просто не витримає цього тиску.
Вона знову спробувала пояснити, але Макс навіть не слухав її. Він схопив її за руку і вивів на балкон, де повітря було прохолодним і свіжим, контрастуючи з гарячою атмосферою в залі.

— Ти з глузду з'їхала? — продовжував він, його очі горіли від злості. — Ти не можеш так себе поводити. Ти повинна була триматися від таких людей подалі. Це ж твій вибір?

Джулія вкотре намагалася щось сказати, пояснити, що вона просто зустріла старого знайомого, що це нічого не означає, але його гнів не вщухав.

— Ти мене взагалі не чуєш? — крикнув Макс. — Ти не можеш просто так фліртувати з ким попало. Я не дозволю тобі себе принижувати! Ти взагалі знаєш, як це виглядає?

Вона відчула, як її серце стискається, але нічого не могла відповісти. Його слова боляче вразили її, і навіть якби вона хотіла щось сказати, голос зрадницьки не знаходився.

Макс, не дочекавшись її відповіді, різко повернувся і без жодного слова пішов назад у зал. Джулія залишилася одна, виснажена і розгублена, її очі наповнилися слізьми.

В цю мить до неї підійшла Луїза. Вона дивилася на Джулію з співчуттям, явно розуміючи, через що вона проходить.

— Він завжди такий, — сказала Луїза тихо. — Холодний і вибуховий. І, якщо чесно, він швидко втрачає інтерес до дівчат. Можливо, він вже втратив до тебе інтерес і намагається позбутися тебе таким чином.

Ці слова, хоч і були різкими, але знайшли відгук у душі Джулії. Вона відчувала себе порожньою, непотрібною.

— Будь ласка, не плач, — додала Луїза, м'яко беручи її за руку. — Перестань жаліти себе. Візьми себе в руки. Покажи йому, що ти варта набагато більшого. Ти не його власність. Він не має права так до тебе ставитися.

Джулія відчула, як її груди наповнюються гнівом і рішучістю. Вона була готова боротися за себе.

Луїза запропонувала:

— Давай поїдемо в бар. Заспокойся, випий чогось. Нам потрібно подумати, що робити далі. Ти не повинна дозволяти йому маніпулювати тобою.

Джулія подумала лише секунду, але одразу, не роздумуючи, вирішила — вона більше не буде терпіти принижень.

Вона оглянулася ще раз на Макса. Він стояв з дівчиною, яскравою брюнеткою, розмовляючи з нею,сміявся,торкався її плеча, не помічаючи, що відбувається навколо. Коли Джулія поглянула на нього, Макс лише відвернувся з гнівним виразом обличчя і продовжив бесіду з нею.

Джулія більше не могла залишатися тут. Вона швидко забрала свої речі і без слів прийняла пропозицію.
Луїза привезла Джулі до Deschutes Brewery — одного з найвідоміших барів Портленда, що славиться своїм різноманіттям незвичайних сортів пива. Щойно вони увійшли, Джулі одразу помітила затишну, але водночас стильну атмосферу закладу. Яка кардинально відрізнялася від того місця з якого вони щойно приїхали.В зрівнянні з холодною і розкішною атмосферою ресторану тут були теплі дерев’яні панелі та м’яке освітлення яке  створювало атмосферу комфорту, а відкритий бар і полиці з десятками пляшок різних сортів пива додавали цьому місцю особливого шарму.

— Тут подають пиво з найнезвичнішими смаками, — промовила Луїза, ведучи Джулі до барної стійки. — Хочеш спробувати пиво з малиною чи шоколадом?

Джулі з недовірою оглянула меню на стіні. Тут були сорти, яких вона ніколи раніше не пробувала: пиво з нотками ванілі, кавовий портер, фруктові ламбіки і навіть міцні стаути з відтінками шоколаду та спецій.