Читати книгу - "Прогулянки мрій, Юхим Шарко"

Продавчиня лотерей знову була не менш здивована побачивши в черговий раз Макса із виграшним квитком, але і повідомила його, що такі суми вона не видає, а за грошима треба їхати у Київ, в центральний офіс лотереї. Після такої інформації Макс відвідав залізничний вокзал і замовив собі квиток на завтра до столиці, потому купив спиртного, доброї закуски і пішов до Славіка.

На його велике здивування вхідні двері у хатину були зачинені на замок і, оскільки вночі йшов сніг, то через відсутність слідів з вчорашнього дня до хати напевно ніхто не заходив. Макс заглянув у вікно, на ньому не було роси, значить всередині давно не опалювалось, він пройшов за веранду і повернувся назад до дороги. Тут же біля хвіртки його зустрів Петрович з Аллою.

- Феодосійовича шукаєш? – поцікавився Петрович.

Макс підійшов ближче.

- Так. А де він? – схвильовано запитав хлопець.

- Немає, - коротко відповів Петрович.

- І більше не буде, - уточнила Алла.

- Що сталося?

- Серце, інфаркт, - пояснив Петрович, - донька забрала, не знаю чи поховала вже, чи ні.

Після цих слів Макса ніби хто приглушив по голові. Він стояв пригнічений і мовчав. 

- Шкода, хороший був чоловік, хоч і з характером, - з жалем відзначила Алла.

Макс віддав пакет Петровичу і повільно пішов до зупинки. Йому враз стало шкода бідолашного  безхатька, він вважав, що у смерті Славіка є і його провина. Під час останньої їх зустрічі Макс поводив себе зухвало і грубо. Тепер цей гріх залишиться із ним на все життя.

Розділ IV

Поїздка в Київ зайняла один день і нікуди крім офісу лотереї Макс не заходив. Після всіх процедур з ідентифікації особи він погодився взяти кошти готівкою і отримавши з каси трохи меншу суму (невелику частину забрав податок) Макс поспішив на перший же автобус додому. Він вважав, що з такими грошима йому бажано не залишатися надовго в незнайомому місті, а чим швидше покинути його.

Щасливо добравшись додому Макс замкнувся у своїй кімнаті і поклав гроші на ліжку. Сам же сів поряд на крісло і почав складати їх у купи по тисячі гривень. Половину, а це 48 тисяч гривень він відразу відклав в окреме місце на столі – це для Славіка, вірніше для його родини. Макс вирішив, що саме така сума грошей має бути передана для них. Над іншою половиною він задумався.

Оскільки потреба у знайомстві із Зеником і залицянні до його доньки відпала Макс задумався над власним бізнесом. Звісно, з такої суми щось масштабне не вийде організувати, а от із тим, що він планував раніше треба спробувати. Можна розпочати із кавʼярні на колесах чи торгувати кормом для тварин, або ще щось, але зʼявилась одна проблема – він зовсім не тямить у самому процесі та тонкощах ведення подібного бізнесу. Тобто з чого починати, які сорти кави використовувати, де брати світло для нагрівання води? Або з кормом для тварин – що саме продавати: сухий чи вологий, якими ємностями, де брати товар? Він виявився справжнім дилетантом у цій справі. Трохи поміркувавши, Макс вирішив поки що з організацією бізнесу почекати.

Щоб передати гроші для Славікової родини Максу треба було віднайти його доньку. Вчора, після звістки про його смерть він був настільки приголомшений, що про таке й думати не міг. Тепер Макс вирішив ще раз відвідати той район, з надією зустріти когось із друзів безхатька або попитати у Євстахіївни, помешкання якої він міг знайти.

Наступного дня помістивши Славікові гроші у два целофанових файла і обмотавши скотчем та канцелярською гумкою Макс поїхав до Євстахіївни. Стара, огрядна продавчиня розведеного спирту не відразу впізнала його і спершу поставилась до Макса не дуже приязно, подумавши, що це поліція чи податкова. Але коли Макс розповів, що знайомий із Петровичем, Аллою і вже покійним Славіком та колись купляв у неї горілку Євстахіївна розповіла про них все, що знала і навіть більше. Макс пояснив, що має передати деякі речі покійного його родині, і запитав чи не знає вона де їх шукати. Така звичка як цікавість до будь-яких подій, новин, пліток була характерна для Євстахіївни. Так, що Максу прийшлось затриматись майже на годину і отримати багато цікавої інформації.

Виявилось, що покійний був частим гостем у неї і не тільки для покупки спиртного, але і для спілкування. Вони обоє виросли в цьому районі і мали багато тем для обговорення.

- У Славіка була квартира в центрі міста, сім’я, робота в університеті, - розповідала Євстахіївна. - Він же розумний який був. А потім все пішло шкереберть і не в останню чергу через його характер. Справа у тому, що Славік зробив важливий винахід. Щось, що стосується екології, зараз дуже популярно. Слух про таку його видумку розійшовся по всій країні. Славік їздив в інші університети, представляв своє творіння, але дальше нічого з ним не робив. Його треба було засвідчити в документі.

- Запатентувати, - поправив Макс.

- Так. І для цього потрібно віднайти гроші. А Славік все тягнув і не платив. А цим скористався інший вчений з Києва, який просто викрав його винахід, ще й зумів непогано заробити в майбутньому. Сам же Славік від розчарування і зневіри запив, а потім пішов з роботи, з сім’ї, і оселився тут, у батьківській хаті.

- У його здібностях я і не сумнівався, - погоджувався Макс, - яка ж сумна доля…