Читати книгу - "Африка, сни"

Данко: Контра! От не пиздіть, а іттіть!

Голос з натовпу: Я їбав таку жізнь!..

Данко: Шо поставали, пизда ваша мати?!

Запопадливий голос з натовпу: Данко, серце згасає!..

Справді, серце в руці у Данко починає гаснути. Данко кидає його з розмаху об кочку і затоптує ногами. Потім вириває у себе печінку. Печінка відразу ж починає горіти синім вогнем.

Данко(несамовито реве): Іттіть!

Данко і натовп зникають у напрямі, протилежному тому, куди йшли.

ДІЯ ТРЕТЯ

Пустиня. Входить натовп з Данком.

Данко (шуткує): Ге-ге! Ніхуйова пагодка!..

Натовп мовчить.

Данко: Що мовчите, га? Де Ізергіль, стара блядь?

Голос з натовпу: Вчора здохла.

Данко(невпевнено): Іттіть.

Голос з натовпу: А не пішов би ти сам нахуй?!

Запопадливий голос з натовпу: Данко, печінка згасає!..

Данко кида об підлогу смердючу, згорівшу печінку.

Запопадливий голос: Данко, нирки рви, вони горітимуть!..

Данко вирива нирки. Вони горять, але не так яскраво, як хотілося б. Тоді Данко і їх кида об пісок.

Данко: Що, падлюки, тепер довольні?

Натовп мовчить.

Данко: Тепер вам всім піздєц!

Помирає.

Голос з натовпу: Ніхуя не піздєц, ми тут з пустині сад зробимо!

Голоси: А вірно, хлопці, а діло каже!

Голоси: Ура! Вперед, чмо японське!

Всі: Ура!!!

Натовп зникає в напрямку, протилежному тому, куди йшов.

ЗАВІСА.

Васіліса Єгоровна і мужичкі

ДІЙОВІ ОСОБИ

Васіліса Єгоровна, красіва і горда сука, мічта всіх мужичків.

Адам Жоржевич, до біса гарний мужичок.

Валєр’ян Валєр’яновіч, плюгавий мужичок.

Валєрій Валєр’євіч, сільний і умний мужичок.

Умберто Васільєвіч, цинічний мужичок.

Бруно Адольфович, бєлокура бєстія.

ДІЯ ПЕРША

Спальня Васіліси Єгоровни, заманчиве місце, куда мєчтаєт попасть кожний мужичок. В спальні зайобана Васіліса Єгоровна лежить ліцом вниз, крєпко охватів подушку сильними руками. Біля дзеркала стоїть напівголий Адам Жоржевич, до біса гарний мужичок, і корчить у дзеркало противні грімаси.

Адам Жоржевич(сам до себе): Ето піздєц, яка у мєня харя!.. (До Васіліси Єгоровни.) Ти, курва, куда кєпку мою поклала?

Васіліса Єгоровна нє іздайот ні звука.

Адам Жоржевич(самовпевнено): Я ету курву так задєлав, шо она уже говоріть нє может! (З любов’ю поглажує себе по пухлому тілу обома руками.) Тєло, блядь, я їбу, кожа, як у бога! (До Васіліси Єгоровни.) Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так, шучу, шучу, пока добрий, но потом і хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю...

Васіліса Єгоровна: Та відчепись, проклятий! Ні дньом, ні ноч’ю покоя нєт...

Адам Жоржевич(знаходить кєпку на тумбочці і надіває на голову, мрійливо, сам до себе): От я часто думаю, нєкоториє тьолкі в компанії расказивают друг другу разноє там хуйо-майо, посмотрітє – какая я умная. Я етого нє люблю!..

Адам Жоржевич надвигає кєпку на лоба, гарно піднімає брови і заходиться видавлювать прища на носі. А видавивши, зсовує брови, примружує оченята і корчить у дзеркало огидні грімаси.

Адам Жоржевич(солодко бормочить під ніс): Мен, піздєц усьому!

Входить Валєр’ян Валєр’яновіч, плюгавий мужичок. Він мовчки знімає кєпку, під якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валєр’ян Валєр’яновіч зачесав її зправа наліво так, шоб проділ знаходився у нього над правим вухом.

Адам Жоржевич: Хи! Ти такий хуйовий зробився, Валєр’ян! Что у тєбя, жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая? Я тєбя нє пойму!..

Валєр’ян Валєр’яновіч(червоніє): У мєня волос ломкій.

Адам Жоржевич: А хуй в тебе, случайно, нє ломкій? Га-га-га-га! (Регоче). Ну, нє обіжайся...

Адам Жоржевич скручує пальці лівої руки в відє бубліка, а пальцями правої ляскає по цьому бубліку, сопровождає ці похабні жести прицмокуванням язика і підмігуванням в бік Васіліси Єгоровни. Валєр’ян Валєр’яновіч сидить ніяково, йорзаючи на стулі і червоніє. Адам Жоржевич показує Валєр’яну Валєр’яновічу три пальця, випучує очі і вип’ячує губи. Валєр’ян Валєр’яновіч с уважєнієм дивиться на Адама Жоржевича і кача головою. Видно, що він заздрить красивому і сильному мужичку Адаму Жоржевичу.

Валєр’ян Валєр’яновіч: Ти кожний дєнь брєєшся, Адам Жоржевич, чи чєрєз дєнь?

Адам Жоржевич: Та я їбав бриться, я і так сєбя хаваю от і до. Я ото бриться западло щитаю!..

Валєр’ян Валєр’яновіч: А я раньше кажний дєнь брився – жена заставляла.

Входить Бруно Адольфович, бєлокура бєстія.

Бруно Адольфович: Под’йом, бляді, доктор при­йшов!

І з цими словами Бруно Адольфович видьоргіваєт з-під Валєр’яна табурєтку, так шо той гепається сракою на підлогу.

Бруно Адольфович(до Адама Жоржевича): А ти шо, красавєц йобаний, сідіш? Їблом торгуєш... Рупь єсть?

Адам Жоржевич: Єсть.

Бруно Адольфович: Бистро пиздуй в магазін, або подожди – я з тобою.

Бруно Адольфович зникає, як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржевича. Валєр’ян Валєр’яновіч сидить на полу. Деякий час він мається, питаясь побороть своє чувство. Це видно із того, як він соває руками по брудному полу.

Валєр’ян Валєр’яновіч(до Васіліси Єгоровни): Васіліса Єгоровна, давай поговорім.

Васіліса Єгоровна продовжує отдихати ліцом уніз.

Васіліса Єгоровна(томно): І об чьом же у нас будєт разговор, Валєр’ян Валєр’яновіч?

Валєр’ян Валєр’яновіч(червоніє): Ну, как ето об чьом, Васіліса Єгоровна? Разні єсть інтєрєсні для нас обоїх вєщі...

Васіліса Єгоровна: Мнє оні уже давно нє інтє­рєсні, еті вєщі!..

Валер’ян Валєр’яновіч(червоніє, но робить хорошу міну при поганій грі): Ето што, надо понімать, як визов?

Васіліса Єгоровна: А понімай, як хочеш, лисий гандон! То, шо я тада по п’яному дєлу зробила – била ошибка.

Валєр’ян Валєр’яновіч сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васільєвіч, цинічний мужичок. На голові у Умберто Васільєвіча купа брудного волосся. Одягнут він неакуратно, с претензієй на хамство.

Умберто Васільєвіч: Шо ти там іщеш, Валєр’ян Валєр’яновіч? Может, гайка от болта куда закатілась?

Валєр’ян Валєр’яновіч: Та нє, це я так, хтів посмотрєть, чи скабку на цьом полу можна за­гнать, чи нє?

Умберто Васільєвіч кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Єгоровной, пальцями лівой руки робить бублік, а пальцями правої – ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валєр’яна Валєр’яновіча. Валєр’ян Валєр’яновіч червоніє і розводить руками. Умберто Васільєвіч регоче.

Валєр’ян Валєр’яновіч: Я тільки хотєл спросіть, Умберто Васільєвіч, ти мнє нє даш оту кнігу почитать, гдє про разні астрали напісано, або давай обміняємося – ти мінє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» і «Зов мічти». Хароші книги, інтєрєсні!

Умберто Васільєвіч: А ти хуй в бєлкі