Читати книгу - "Африка, сни"

Входять Бруно Адольфович і Адам Жоржевич з пляшками противного вина.

Бруно Адольфович: Ану, тихо, блядь!

З цими словами Бруно Адольфович лунко виніма корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все, що робить Бруно Адольфович, це явна дємонстрація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васільєвічу це ясно. Всі випивають. Причом Адам Жоржевич здвига брови і дивиться на себе у дзеркало.

Умберто Васільєвіч: Адам Жоржевич, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.

Адам Жоржевич протира оченята. В той же самий час Умберто Васільєвіч скручує дулю і тикає її Адаму Жоржевичу під ніс, всі регочуть.

Умберто Васільєвіч: Ну шо, як відімость?

Бруно Адольфович: Та то найобки єщьо, хуйня! От я читав кнігу, «Дєтство Гєббєльса» називається, от заїбісь кніга! Ну, от оні как-то с Кальтенбрунером нашлі бомбу і от – пацани – нє іспугалісь, подложилі учітєльніце в кабінєт. Учі­тєльніца заходіт і говоріт: «Дєті, ауфвідерзейн». Гєббєльс нє іспугался, як хуйньот бомбой, так учітєльніцу увєзлі доктора і обнаружилі у нєйо нєнормальное сокращєніє влагаліща. Це «пизда» по-німецькі. От нєйо муж потом ушол...

Валєр’ян Валєр’яновіч: От мєня тоже жена ушла.

Умберто Васільєвіч: Ну всьо ж нєпонятно, почє­му Гєбєльс нє взорвался?

Бруно Адольфович: Бомба була незаряжена, а то б, конєчно, взорвался.

Валєр’ян Валєр’яновіч: Адам Жоржевич, а тєбє когда-нібудь жена ізмєняла?

Адам Жоржевич: Ха! Інтєрєсно! С кєм же ето она могла б мнє ізмєніть? Я такой мен, шо ето піздєц! Мнє даже ізмєніть нєвозможно. Я совєршенно за ето спокоєн. Всє будут з рогами, а я – нєт. Она мєня хаваєт от і до. Єй даже нє­інтєрєсно з другімі. Єслі б она мнє ізмєніла, я даже б кайфував...

Бруно Адольфович(раптово): Тьолок надо пиздить. (Пиздить кулаком по столу так, що підскакують стакани.) Но сначала зав’язать в мішок, мішок завєсіть на балку, а пиздить надо ломом.

Валєр’ян Валєр’яновіч: А тєбє, Бруно Адольфович, жена ізмєняла?

Бруно Адольфович(скручує в руці кусок бринзи): Всі тьолки – суки і прастітутки.

Адам Жоржевич: От я часто думаю, єсть тьолкі багатиє, а єсть бєдниє, і тоже їбаться хотят. Я етого нє люблю. Я так щітаю: хочєш їбаться – повєді в ресторан, накормі, повєзі в таксі, от тада і їбайся. А бідні тьолкі – ето хуйня. Я етого нє люблю!..

Валєр’ян Валєр’яновіч: А тєбє, Умберто Ва­сільєвіч, жена ізмєняла?

Умберто Васільєвіч: Та мінє ето до пизди. Она думаєт, шо ето міня очєнь волнуєт. Но ето ошибка, оно міня нє їбьот ні грама!

Валєр’ян Валєр’яновіч: А от моя жена вродє і хуйовая, а я от нєйо торчу, як пацан!..

Адам Жоржевич: А мої предки були дворянє, а бабина тьотка була якась фрейліна. В нєйо даже своя пєчать була...

Умберто Васільєвіч: А мого дєда дядя їбав твою тьотку в сраку на столі для спірітіческого сеанса...

Входить Валєрій Валєр’євіч, сильний і умний мужичок. Он відіт таку картину: на койці лежить Васіліса Єгоровна, за столом сидять всі уже знайомі нам мужички і п’ють противне вино. На полу лежать потоптані шматки бринзи.

Умберто Васільєвіч: Шо, Валєрій Валєр’євіч, рупь єсть?

Валєрій Валєр’євіч: Конєчно, єсть.

Валєрій Валєр’євіч пальцами лівої руки робить бублік і щьолкає по цьому бубліку пальцями правої. Обличчя його при етом подьоргівається в огидних грімасах, іскажая наше пєрвоє пріятноє от нєго впєчатлєніє. Бруно Адольфович, которий оживілся при мислі, шо у Валєрія Валєр’євіча єсть рубь, голосно кричить.

Бруно Адольфович: Ану, цить! Всі виймай гроші і клади сюди!

Всі, крім Адама Жоржевича, який стоїть в своїй звичайній позиції перед дзеркалом і корчить рожі, кидають гроші перед Бруно Адольфовичем.

Бруно Адольфович: Адам Жоржевич, ти скіки кидаєш?

Адам Жоржевич(не повертаясь, пихато): Три палочкі.

Адам Жоржевич робить паузу і повертається перед дзеркалом в профіль, дико скосивши очі, як скажений кінь.

Адам Жоржевич: А профіль, ето вообще, піздєц усьому!..

ЗАВІСА.

Множення в умі, або Плинність часу

ДІЙОВІ ОСОБИ

Арнольд, людина-крокодил.

Феофан, людина-сітка.

Борис, людина-пташеня.

Сабур, людина-скамійка.

Кербабай, людина-двері.

Максуд, людина-крейда.

Пліт. На ньому знаходяться всі вищезгадані дегенерати. Мимо них проплива середньоросійський пейзаж так, що здається, ніби пліт пливе. На плоту встановлено іржавого залізного листа з крейдяним написом: «25,4 x 16,4», біля листа стоїть Максуд і множить.

Арнольд(повзе на животі вздовж плота): Води кругом, твою мать у кишки!

Борис(сидить навкарачках і помахує коротенькими ручками, широко роззявляючи рота): Поналивало, мабуть.

Феофан(стрибає по плоту неприємними стрибками): Поналивало, поналивало, салабон!

Сабур(стоячи раком): Може, десь труби прорвало?

Феофан: А тебе хто пита? Раз переїбу, й харош.

Максуд множить. Сабур ніяково мовчить.

Феофан: Шо мовчиш? Шо не ясно? Зараз, бачу, Кербабая відчинено!

Сабур швидко відчиняє Кербабая, який скрипить, і знову становиться раком. Максуд витира те, що помножив.

Арнольд(сіда на Сабура): І нахуя отой мудак множить? (Показує на Максуда.)

Феофан(сіда на Сабура): Щоб було дохуя.

Борис(противним пісклявим голосом): Мамка кудись залетіла під три чорти, а я тут сижу і їсти хочу.

Арнольд(Феофану): Накрий його, щоб не пиздів.

Феофан накрива Бориса своїм тілом. Деякий час тихо, тіки Максуд страшно стучить крейдою по залізу.

Арнольд(Сабуру): Закрий Кербабая, дме!

Арнольд важко плюхається з Сабура і повзе вздовж плота. Сабур зачиняє Кербабая, який знову скрипить. Максуд множить. Весь цей час Феофан стоїть раком, накриваючи Бориса.

Феофан: І довго мені отак стоять?

Кербабай рипить. Максуд стучить крейдою по залізу.

Арнольд: Вже весь пліт обповз, твою мать у кишки!

Борис(з-під Феофана): Я манав оце повзання! Я їсти хочу!

Арнольд: Ти диви, його накрили, а він пиздить!

Сабур: Ач, який! Їсти хоче! А ми не хочемо?

Феофан: Салага хуєв! Зараз, бачу, Кербабая від­чинено!

Сабур відчиня Кербабая і знову становиться раком. Кербабай рипить. Максуд витира те, що помножив, здирає ржаву дошку і пиздить її ногами. Всі з пострахом дивляться на Максуда. Максуд викида дошку у воду, де вона тоне. Зачиняє Кербабая, садиться на Сабура і витирає піт.

Максуд: Піздєц.

Всі з пострахом дивляться на Максуда. Пліт пливе.

ЗАВІСА.

Герой нашого часу

(повісті перша та друга)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Савка, герой нашого часу.

Ахванасій, учень Савки.

Митродора Пилипівна,