Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

ЛЮСЯ

Сиджу на лавці в парку. Мої думки зовсім заплуталися у моїй голові. Я нібито кохаю Антона, але весь час думаю про його брата. 

Вчорашній похід у кіно й прогулянка в парку залишила в мені теплі спогади, а разом з ними й несподівані відчуття, які я не можу ігнорувати.

Тарас. Його ім’я звучить у моїй голові, мов мелодія, яку я не можу забути. Брат мого фіктивного нареченого Антона, з яким я підписала контракт на стосунки, щоб вразити родичів, але з кожним днем моя симпатія до Тараса зростає. Він завжди був добрим, чуйним, і його сміх, як сонячні промені, проникає в мою душу. Намагаюся зосередитися на своїх почуттях до Антона, але думки про Тараса не покидають мене. Хіба таке можливо?  Чую кроки й обертаюся. Тарас підходить до мене, його обличчя освітлене м’яким світлом ліхтаря. 

Він усміхається, і в його очах я помічаю щось таке, що змушує моє серце забитися швидше. Я намагаюся не думати про те, що це неправильно. Адже я повинна думати про Антона, про наші плани, про те, як я повинна зберегти вірність фіктивним стосункам. Але як же важко ігнорувати те, що відбувається всередині мене.

— Привіт, Люсю, — каже Тарас, його голос звучить м’яко, як шепіт вітру. — Як пройшов день?

— Привіт, Тарасе. Все добре, дякую. Вчора була чудова прогулянка. А ти? Як ти провів час?

     Він зупиняється на кілька кроків від мене, і я помічаю, як його погляд затримується на моїх губах. Відволікаюся, намагаючись зосередитися на його словах. Ми говоримо про звичайні речі, але я відчуваю, як напруга між нами зростає. Кожне його слово, кожен погляд заповнюють простір незрозумілим бажанням. Я не можу не помічати, як він наближається, його погляд стає все серйознішим.

— Люся, — нарешті говорить він, його голос стає тихішим, інтимнішим. — Мені потрібно сказати тобі щось важливе.

Я відчуваю, як моє серце шалено б’ється. Що він збирається сказати? У грудях з’являється легкий трепет. Я намагаюсь виглядати спокійно, але всередині мене все горить.

— Що саме? — питаю, намагаючись зберегти нейтральний тон. Але в моєму голосі, мабуть, чути нетерпіння.

Він робить глибокий вдих, а потім ступає ближче. Я можу відчути його тепло, і це змушує мене тремтіти. Його очі не відриваються від моїх, і я відчуваю, як у повітрі виникає певна магія.

— Я не можу не думати про тебе, — зізнається він, і його слова відлунюють у моєму серці. — Я знаю, що ти з Антоном, але... Я не можу цього ігнорувати.

Моє серце починає битися ще швидше. Знаю, що це неправильно. Я не можу зраджувати Антона, хоч наші стосунки й не справжні. Але Тарас, стоячи так близько, заповнює мої думки, і я не можу не думати про те, як мені хочеться, щоб він торкнувся мене.

— Тарасе, — прошу, намагаючись витягнути себе з цього сплутаного почуття. — Це не те що ти думаєш...

Але він не слухає. Він наближається ще ближче, відчуваю, як його руки обхоплюють мої плечі. Я не можу відвести погляд від його очей, в яких я можу читати водночас бажання і невпевненість. І ось, коли між нами залишається лише дюйм, він нахиляється до мене.

Мій розум кричить, щоб я відступила, щоб я зупинила це, але моє тіло відмовляється слухатися. Я відчуваю, як його губи торкаються моїх, спочатку ніжно, а потім наполегливо. Мене затоплює хвиля емоцій – це радість, тривога, страх і бажання одночасно. Я відчуваю, як він притискає мене ще ближче, і я не можу дихати.

Цей поцілунок змінює все. Я відчуваю, як світ навколо розпадається, і залишаємося лише ми вдвох. Я забуваю про Антона, про всі зобов’язання і про те що не маю ніякого права цілуватися з його братом. Але все, що я хочу зараз – це бути тут, цієї миті, з Тарасом.

Але раптом, як грім серед ясного неба, у моїй голові спалахує думка: що буде далі? Що, якщо це призведе до проблем? Що, якщо я зруйную все? Я відштовхую Тараса, намагаючись зрозуміти, що сталося.

— Тарас, — шепочу, намагаючись знайти слова. — Це неправильно...

Він виглядає ошелешеним, але в його очах я бачу те ж саме бажання, яке заповнює й мене. Я не знаю, як це виправити, як повернутися назад. Я знаю лише те, що це поцілунок змінив моє життя назавжди. І тепер між нами виникло щось, що вже не можна буде знищити. Та забути. 

Відвертаюся, намагаючись знайти місце в цій новій реальності, де я повинна вирішити, що робити далі.

 Стою не рухаючись, намагаючись заспокоїти своє серце, яке все ще шалено б’ється. Зовнішній світ здається таким далеким, немов я опинилася в іншій реальності, де тільки ми вдвох і наші непроговорені почуття. Чітко розумію, що весь мій звичний світ рухнув. Тепер я не впевнена, чи кохаю Антона. Й взагалі чи не було це вигадкою?

— Люся, — говорить Тарас, намагаючись знайти слова. — Я не хотів тебе налякати… Просто це було… спонтанно. Вибач.

Я кидаю погляд на його обличчя. Він виглядає так, ніби теж не знає, що робити далі. Його очі, сповнені переживання, викликають у мені ще більше сум’яття. Я не можу повірити, що все сталося так швидко. Я повинна вирішити, чого я хочу. Але що я хочу? Це питання, яке важить на мені, мов камінь.

— Я не знаю, що сказати… — відповідаю я, намагаючись зберегти спокій. Мої думки перетворюються на безлад, і я відчуваю, як страх охоплює мене. — Це все неправильно, Тарасе. У мене є Антон…

— Я розумію це головою. А от серцем, — говорить він, його голос звучить знову тихо і впевнено. — Я не хочу, щоб ти відчувала себе зобов’язаною. Просто хочу, щоб ти знала, що я тут, і що ти мені важлива.

Я відчуваю, як мої щоки червоніють. Його слова, хоч і прості, пронизують мене, і я не можу заперечити, що в них є правда. Я одразу запідозрила, що між мною та Тарасом є щось особливе, але ніколи не думала, що це призведе до такого. Моя симпатія до нього зростає, але я намагаюся ігнорувати це, адже мій обов’язок — залишитися вірною своїм зобов’язанням перед Антоном.

— Тарас, — починаю я, але знову не знаходжу слів. Моя голова й далі обертається, намагаючись знайти вихід з цього емоційного лабіринту.