Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Ми сіли вечеряти і Макс відразу вискочив дівчині на ноги. Кіт постійно так робить і я помітив, наскільки сильний між ними був зв’язок.

Настя погладила котика, який згорнувся клубочком у неї на колінах, і зітхнула.

— Олеже, а що буде з нашим малюком, поки ми у відпустці? — запитала вона, трохи схвильовано дивлячись на мене.

Я присів поруч, торкнувся її плеча й усміхнувся.

— Я вже про це подумав. Андрій з радістю догляне за ним. Він сам казав, що хоче завести собі кота, тож це буде для нього хороша практика.

Настя здивовано підняла брови.

— Ти серйозно? Я й не знала, що Андрій любить котів.

— Ну, після того, як кілька разів сидів у нас на кухні й гладив цю пухнасту кульку, здається, він прив’язався до нього, — засміявся я.

Настя замислилася, а потім кивнула.

— Гаразд. Якщо ти впевнений, що він впорається, то я згодна.

Я легенько торкнувся її носа пальцем.

— Обіцяю, що нашому хвостику буде добре. А ми з тобою нарешті відпочинемо.

Настя усміхнулася й ще раз провела рукою по шерсті котика.

— Головне, щоб Андрій його не розпестив, — пожартувала вона.

Я засміявся й притягнув її до себе, знаючи, що з цим питанням тепер усе вирішено.

Настя взяла телефон і швидко набрала номер Андрія. Я всівся на дивані, склавши руки на грудях, і прислухався до її голосу.

— Андрію, привіт! У мене до тебе пропозиція, — весело почала вона.

— Слухаю уважно, — почувся голос брата на іншому кінці.

— Ми з Олегом їдемо у відпустку, і мені потрібно, щоб хтось доглянув за котиком. Оскільки ти виявився великим любителем пухнастиків, то, може, хочеш потренуватися, перш ніж заведеш собі свого?

Я помітив, як Настя усміхається, слухаючи відповідь.

— Серйозно? О, це буде круто! — зрадів Андрій. — Я якраз думав, що мені не вистачає вдома компанії. Передаси мені всі його звички та правила догляду?

— Звісно, — Настя засміялася. — Обіцяй тільки, що не розбалуєш його надто.

— Я?! — удавано здивувався він. — Хто, я? Ти мене недооцінюєш!

Настя весело сміялася, а я спостерігав за нею, відчуваючи щось схоже на… ревнощі? Вони так легко знаходили спільну мову. Їхні розмови завжди були невимушеними, вони розуміли один одного з пів слова.

Я провів рукою по підборіддю, не відводячи погляду від неї. Андрій був моїм братом, і я йому довіряв, але це почуття зародилося всередині несподівано.

— Добре, тоді домовилися! — Настя підморгнула мені й попрощалася з Андрієм.

Вона поклала телефон на стіл і глянула на мене.

— Що? — усміхнулася вона, помітивши мій задумливий погляд.

Я лише похитав головою й обійняв її за талію, притягуючи ближче.

— Просто думаю, як швидко ви з моїм братом стали друзями.

— А хіба це погано? — Настя лукаво глянула на мене.

Я усміхнувся й нахилився ближче, щоб тихо прошепотіти:

— Лише якщо він почне забирати в мене твою увагу.

Я вдивлявся в її очі, намагаючись розгадати, що вона думає, але Настя раптом усміхнулася й провела пальцями по моїй щоці.

— Олеже, окрім тебе мені ніхто не потрібен, — тихо промовила вона, дивлячись прямо в очі.

Її голос був такий щирий, що в мені все перевернулося. Всі ці думки про ревнощі, про їхню легку дружбу з Андрієм — усе це зникло в один момент.

Настя нахилилася й ніжно поцілувала мене. Я одразу обійняв її, притиснувши до себе, і відповів на поцілунок, вкладаючи в нього все, що відчував.

Коли ми розірвали цю мить, вона все ще дивилася на мене з тією ж теплотою.

— Ти ж знаєш, що я тебе кохаю? — тихо запитала вона.

Я усміхнувся й, не вагаючись, відповів:

— Знаю. Але мені ніколи не набридне чути це знову.