Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

— Ти мені потрібна, — він кричав мені в слід. — Ти завжди була поруч, коли всі зникали. Ти прикривала мене. Ти розуміла. 

— Але ж ти не змінився, — я зупинилась та розвернувшись до нього подивилась прямо в очі. — Ти просто втрачаєш себе ще більше. 

— Тобі легко казати, — огризнувся він. — У тебе нове життя, нові люди. А я? Я що, сміття тепер? 

— Я не казала так. 

— Але ти думаєш. Я бачу. — Він кинув недопалок на асфальт і різко розвернувся. — Я не дам тобі так просто піти. 

Я зробила крок назад, але він уже був поруч. Шарпнув мене за руку — різко, як хижак, що вхопив здобич. 

— Ти мені не даси шансу? — прошипів. Його обличчя було перекошене, очі — каламутні. — Після всього, що я для тебе... 

— Вибач, але ти для мене вже нічого, — видихнула я, намагаючись вирватися. 

— Не бреши! — пальці боляче впилися в мою руку. — Ти ж не така. Ти не з тих, хто кидає. Ти моя. Чуєш? МОЯ! 

Я вдарила. Не сильно, але достатньо, щоб він випустив. Здавалося, навіть сам не чекав. 

— Це не твій вибір, Антоне. Більше не твій. 

Він стояв, здивовано дивлячись на мене, мов на когось чужого. А потім, наче знову зірвався: 

— Якщо ти підеш, я… Я знайду тебе. Ти не сховаєшся. Ні від мене, ні від того, ким я став. 

Але я вже йшла. Не бігла — йшла. І кожен крок був відчайдушним зусиллям не зламатися. 

Ноги тремтіли, серце билося як шалене, але всередині з’явилась тиша. Страшна, але тверда. Я не озиралась. 

Це кінець, Антоне. Ти мене більше не зламаєш.