Читати книгу - "Назустріч долі , MarVit"

Віра сиділа на стільці біля палати, стискаючи в руках телефон. Час тягнувся нестерпно довго, а очікування було майже нестерпним. Вона не знала, де зараз Артем, що він думає чи що відчуває. Її серце рвалося між хвилюванням за сина і страхом перед розмовою, яка неодмінно мала відбутися.

Двері лікарні відчинилися, і вона помітила Артема, який повернувся. Його обличчя було похмуре, а погляд зосереджений. Віра піднялася назустріч, але він, не зупиняючись, пройшов повз неї до лікаря.

– Є результати? – коротко спитав він.

Лікар кивнув і відкрив папку з аналізами.

– Так, ваша група крові підходить. Ми можемо розпочати процедуру негайно.

Віра відчула, як їй полегшало. Вона тихо зітхнула й уперше за кілька днів дозволила собі крихітну надію.

Артем лише коротко кивнув і мовчки вирушив слідом за лікарем. Віра хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі. Вона могла лише спостерігати, як він зникає за дверима.

Кілька годин потому, коли переливання було завершене, Віра зайшла до палати. Артем сидів у кріслі біля ліжка Данила, дивлячись на хлопчика. Його обличчя більше не було таким жорстким, у погляді з'явилося щось нове – ніжність? Нерозуміння? Віра не могла сказати напевне.

Вона наблизилася, але зупинилася в кількох кроках. Їй хотілося торкнутися його плеча, сказати щось, що змогло б згладити ситуацію, але вона не знала, що саме.

– Він дуже схожий на тебе, – тихо сказала вона.

Артем перевів на неї погляд. Його очі блищали від втоми, але в них була іскра чогось іншого.

– Я не знаю, як мені це прийняти, Віро, – його голос був приглушеним. – Десять років…

Вона сіла навпроти, обхопивши долонями коліна.

– Я знаю… Я зробила помилку. Але якщо ти хочеш бути в його житті, я не буду тобі заважати.

Артем втупився у власні руки, потім знову поглянув на Данила. Його пальці ледь помітно стиснули маленьку долоньку хлопчика.

– Я не знаю, як бути батьком, – зізнався він.

Віра посміхнулася крізь сльози.

– Він просто потребує, щоб ти був поруч. Це найважливіше.

Артем кивнув, і цього разу в його погляді не було злості. Лише прийняття. Можливо, це був початок чогось нового.