Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Цього дня повітря пахло яблуками й корицею.
Мама загортала мене у плед, ніжно шепочучи, що ми їдемо в гості.
До бабусі.

Я не знав, хто така бабуся. Але мама усміхалась і щось згадувала про пироги, про старий годинник у коридорі, про сад, де колись росли її мрії.
Її голос був спокійним, ніби доторк до води.
Я довірився й заснув у машині.

А потім — новий дім.
Новий простір. Інші стіни. Інші руки.
Не мами — але теплі, рідні.
Бабусині.

Вона взяла мене на руки так, ніби чекала все життя.
— Маленький, ти такий, як твоя мама в дитинстві. Очі такі самі. Теплі. Глибокі.
І я повірив, що ці очі колись теж дивились на світ вперше. Колись шукали маминої любові — так, як зараз я.

У домі було багато тиші. Але це була тиша добра, м’яка. Вона пахла випічкою, старими книгами й серветками, вишитими вручну.
Я чув, як тікає час — тік-так, тік-так… годинник у коридорі.
Чув, як бабуся співає, як мама сміється, як мій світ розширюється ще на одну душу.

І коли настав вечір, і мама вклала мене у ліжечко — не наше, але теж затишне, — вона прошепотіла:
— Тут тебе теж люблять. Пам’ятай.

І я заснув.
А уві сні мені снилось, що кожна любов — як промінь.
І тепер у моєму світі їх стало більше.