Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

Кинувши останній погляд на порт, Сірко склав підзорну трубу. Навіть з морського напрямку Дюнкерк був надійно укріплений – найвищі дюни оснащені фортами з гарматами, а на самому пляжі оборона складалася з безлічі довгих паль, в проміжках між якими спокійно накочувалися берегові хвилі, що створювало перешкоди для швидкої висадки. Єдина надія нині на братчиків, які підходили до Дюнкерка з північної частини лісу. Саме вони мають відволікти увагу іспанців, поки Сірко зі своєю армією завантажиться на шлюпки та атакує фортецю з боку морського берега. А там і Чорнота з принцом Конде підійдуть.

На бастіонах Дюнкерка метушилися дозорці, уважно оглядаючи іспанську флотилію, що на всіх вітрилах мчала до причалу. З одного боку, це були свої кораблі, які безперешкодно пройшли сторожову вежу, та з іншого – поведінка кораблів була украй дивною, так як основне завдання флотилії – стежити аби голландські фрегати та французькі кораблі не підійшли впритул до Дюнкерку, тож їх основне місце дислокації – відкрите море, а не протока та причал цитаделі.

Та довго розмірковувати над дивною поведінкою флотилії іспанцям не довелося. З боку лісу почувся потужний свист десятків дужих чоловічих голосів. То черкаський полковник Яків Воронченко подав сигнал Сірку, ознаменувавши тим самим наступ на Дюнкерк.

Яків Воронченко народився у селі Воронівка Черкаської області, що належало до родової маєтності його роду. Козак-реєстровець Війська Запорізького, проходив військовий вишкіл в польській армії. Мав запальну вдачу, гострий розум, прагнув до справедливості за будь-яку ціну. Волошкові очі одразу спалахували громовицями, коли бачив якесь глумління над слабшим від себе, проте до ворогів цей красивий козак був безжальним. Саме йому доручив командування Іван, бо бачив у ньому силу, здатну в майбутньому привести його або до всеукраїнської слави або до шибениці на головній площі Варшави.

Почувши свист, козаки та французи на палубах приготувалися до бою. Сірко оглянувся. Усі чотирнадцять іспанських кораблів йшли слідом за ним, їх форштевені стрімко розрізали хвилі, а вітрила надував свіжий морський вітер. В обличчя Івану бив холодний бриз, а рука міцніше стиснула руків’я шаблі.

На бастіонах тим часом заметушилися іспанці, кількість їх на мурах збільшувалась щомиті, гармаші почали гарячково розвертати частину гармат у бік жменьки відчайдухів Воронченка. Інша частина була націлена у море, гармаші закидали в ненаситні темні жерла чорні кулі…

Гучний свист пронісся над головою Сірка. Іван підняв голову. Розжарена смерть пролетіла зовсім поруч з фрегатом та з голосним тріском врізалася в корабель, який йшов ліворуч. На палубі зчинилась паніка, через пробоїну в кормі корабель почав стрімко давати крен на правий бік. Отже, їхні наміри розгадали, узріли хто насправді несеться на них на палубах іспанської фрегати.

- Готуйсь! – закричав Сірко, а тим часом смерть у вигляді другої розпеченої кулі пролетіла над його головою. Вочевидь, його корабель уже пройшов небезпечну дистанцію та вийшов із зони обстрілу, тоді як інші кораблі до нього наближались, ризикуючи щомиті отримати у свій бік розпечене ядро.

В той час такі ж кулі рясним дощем полетіли в бік лісу, де вже показались перші козацькі ряди. З голосним свистом мчали січовики на своїх конях до міцних мурів цитаделі, спритно ухиляючись від ядер, що з неймовірною швидкістю неслися їм назустріч. Сірко полегшено зітхнув. Недарма він так відстоював коней. Нині вони потрібні відчайдухам у лісі, як ніколи. Кинув погляд на причал.

На морську гладь швидко опускався туман. Підозріло швидко, як для такого природнього явища. Густим молочним покривалом стелився над поверхнею, приховуючи берег та високі палі, що стрімко здіймались у небо. Берег був напрочуд тихий, на відміну від мурів, де утворився справжній мурашник, і це непокоїло Сірка найбільше. Невже ворог настільки безпечний, що не надіслав на берег надійне військо, аби відбити атаку з моря? А те, що на іспанських фрегатах наближався недруг, вже було ясно як Божий день. В тумані, що швидко згущувався, важко було координувати накази на флотилії, тож не можна гаяти дарма час, кожна хвилина на рахунку. Але разом з тим молочне покривало, скупчене з води у повітрі, надійно приховувало їхні кораблі від гармат, тож кулі тепер безладно падали обабіч бортів, не завдаючи їм великої шкоди. Цей туман. Він непокоїв Івана.

Не довго думаючи, Сірко швидко спустився в трюм. Наверху щось гупало, котилось, чулись голосні вигуки – то Ганжа віддавав накази спускати шлюпки та вантажити на них «свої бебехи». Іван посміхнувся в вуса. Ганжа був з тих козаків, які вирази не обирали, дарма, хто був перед ним. Тож французькі гвардійці з випученими від образи їхньої гідності очима, швидко вантажили «свої бебехи», не сміючи перечити цьому дужому воїну.

Іван відкрив двері в каюту. Вона все так же сиділа в кутку. Їжа, що він приніс напередодні, була неторкана. Проте води у глеку поменшало. І на тому дякую. Сірко сам не розумів чому так хвилювався за неї. Відьми не входили у його плани. Навіть, такі красиві. Дівчина скоса подивилась на нього. Від цього погляду-блискавиці справжній розряд пройшов крізь усе тіло. Вона діяла на нього. Він відчував це навіть на відстані.

- Ми готуємось до штурму Дюнкерка. Незабаром фортеця впаде і вашу долю вирішуватиме принц Конде. – порушив тишу Іван.

Дівчина презирливо сплюнула йому під ноги та процідила крізь зуби:

- Зрадник.

- Я не зраджував ані свою країну ані свою совість. – з гідністю відповів Сірко.

- Я не про тебе. Йди, на тебе вже чекають.

В пам’яті раптом сплинули спогади… Булонь… Безмо… Ларошфуко…

- Ларошфуко. – промовив вслух Сірко, більше до себе, аніж до зеленоокої відьми. Та вона раптом промовила його ж слова, від чого мороз у козака пішов шкірою:

- Нещасний Ларошфуко. – і подивилась йому прямо у вічі.

- Що ти хочеш цим сказати?! Чому ти промовила це? – вирвалось у нього здивоване.