Читати книгу - "Сповідь крізь епохи, Кала Тор"

З самого ранку почалися нові випробування. День лише набрав сили, а вже відчувалося, що він буде непростим. Першим приїхав Деян — стривожений, але зовні стриманий. Він приніс звістки про чутки, що блискавично розповсюджувалися серед знаті. Щось у його погляді підказувало: новини ці навряд чи добрі.
Алекс, вислухавши його, мовчки кивнув і жестом запросив до кабінету. Двері зачинилися, і між ними почалася розмова, в якій мені, на жаль, не знайшлося місця. Я залишилася за порогом, охоплена неспокоєм. З кожною хвилиною тривога наростала, перетворюючись на майже панічне відчуття неминучої біди. Здавалося, варто лише простягнути руку – і можна буде доторкнутися до цього передчуття, таке воно було відчутне.
Коли нарешті двері розчинилися, і я побачила їхні спокійні, майже безтурботні обличчя, щось у мені розслабилося. Отже, вони знайшли вихід. Чи, принаймні, вирішили, що панікувати зарано. Я дозволила собі короткий видих полегшення і, не бажаючи ставити запитань, на які вони, ймовірно, ще не були готові відповідати, вирушила до саду. Там, серед пахощів квітів і шепоту листя, я намагалася заспокоїтися, привести думки до ладу.
Та моє усамітнення тривало недовго. Невдовзі з'явилася служниця, вклоняючись і повідомляючи, що до мене навідалася гостя. Хто б це міг бути?