Читати книгу - "Сповідь крізь епохи, Кала Тор"

Я щиро зраділа гості — це була Лейн, моя кузина, моя віддушина у світі, що останнім часом розсипався під ногами. Її поява була, мов промінь сонця крізь затягнуте хмарами небо. Я так хотіла відволіктися, забути про тягар власного майбутнього, зануритися в її легкі розповіді, у звичний блиск її очей. Але, зважаючи на все, що сталося за останні дні, я вже не була впевнена, чи залишилося в її історіях місце для сміху.
Я попросила слугу приготувати нам чай і запросила її до кабінету. Ми пройшли у напівтемне приміщення, де повітря ще тримало легкий аромат олій для полірування деревини та ледь вловимий запах пергаменту. Я сіла навпроти і чекала. Не хотілося поспішати, не хотілося порушувати крихку рівновагу. Я дала їй можливість заговорити першій.
— Мегді, я стала вчора свідком вашої перепалки в саду, — її голос був спокійним, але в ньому чулося щось невловимо тривожне.
Я відчула, як спина мимоволі напружилася. Значить, вона бачила. Всі ці слова, що вилітали, як стріли, всі ці емоції, що рвалися назовні, всі ці рани, які, здавалося, ще більше відкрилися.
— Перше… — вона на мить затнулася, — вибач мене. Я раніше не вірила тобі щодо сера Гранольда.
Я повільно підняла на неї погляд. Вона виглядала збентеженою, але я знала Лейн достатньо добре, щоб розуміти: якщо вона почала з вибачень, то далі буде щось серйозніше.
— А по-друге… — її пальці легенько стиснули тканину сукні. — Він так тебе кохає, ти розумієш? Він заради тебе знесе все на своєму шляху.
Я завмерла, дивлячись на неї так здивовано, що навіть відчула, як мої губи ледь розкрилися. Це що, виправдання? Виправдання того, що він робить?
— Лейн… — мій голос був тихим, майже невагомим, але вона не дала мені договорити.
— Він може зашкодити Деяну, ти це розумієш?
Від цих слів у мене всередині щось обірвалося. Серце глухо вдарилося об ребра, наче птах у зачинене вікно. Вперше за весь цей час я зрозуміла, наскільки все серйозно.
— Це вибір Деяна, — прошепотіла я.
— Мегді, будь ласка… — Лейн нахилилася ближче, її пальці тремтіли. — Зроби все можливе, щоб він не постраждав.
Щось холодне і липке піднялося у мене зсередини. Відчуття, ніби я стою на краю прірви, а під ногами сиплеться каміння. Я дивилася на неї і не впізнавала. Чи то вона змінилася, чи то я нарешті бачила її справжню?
— І що, по-твоєму, я можу зробити?
Її очі заблищали від сліз, але в них було щось ще. Якась вперта, майже фанатична рішучість. Ні, це була не моя Лейн. Це була жінка, яка прийшла забирати своє.
— Відмовся від весілля.
Я відчула, як у скронях задзвеніло.
— Що?
— Ти його не кохаєш, — її голос став твердим, наче від удару скла. — Так, як його кохаю я, ніхто і ніколи не кохатиме. Ти розумієш?
Я здригнулася, ніби від несподіваного удару. Світ довкола похитнувся, став розмитим, неначе хтось розвів фарби на полотні моєї реальності.
— Чому ти не сказала цього раніше? А як же сер Вадуольф?
Лейн закотила очі, її роздратування було майже відчутним.
— Я хотіла лише одного — щоб Деян приревнував. Щоб знову повернувся до мене, щоб нарешті вибачив мені мою помилку.
— У вас що… були стосунки?
Я ледве змусила себе вимовити ці слова.
Вона всміхнулася — м’яко, трохи розгублено, але в цій усмішці було щось лихоманкове.
— Так, наші почуття тільки зароджувалися. Ми були разом біля водоспаду, він тримав мене так ніжно, так трепетно… Нашіптував мені на вухо про все, що було в його серці…
Її голос затих, а на обличчі з’явився вираз мрійливої насолоди. А я дивилася на неї і відчувала, як під ногами розходяться тріщини.
— Добре, ти закохана. Але Деян зробив свій вибір.
Її обличчя спохмурніло, вона різко підвелася, наче більше не могла всидіти на місці.
— Як ти не розумієш?! — її голос затремтів. — Він шляхетний, Мегді! Він не міг кинути тебе, тому що ти з’явилася у момент, коли я оступилася! Йому потрібна жертва, хтось, кого можна врятувати! І вчора, коли ми говорили… — її повіки на мить опустилися, і я побачила на її губах ледь помітну усмішку. — Я знову побачила в його очах ту ніжність, те захоплення… І я зрозуміла: я повинна діяти. Він рятує світ, а я врятую його.
Я глибоко вдихнула.
— Ти зізналася йому в почуттях?
Лейн похитала головою.
— Тоді будь чесною перед Деяном. Якщо ти його кохаєш, скажи йому про це і запитай, що він відчуває до тебе.
Вона мовчки ходила по кабінету, ніби зважувала сказане. А потім зупинилася прямо переді мною.
— Він мій. Він завжди буде тільки мій. Зрозуміла?
І, не чекаючи відповіді, вона різко розвернулася і вибігла з кабінету.
А я залишилася сидіти, відчуваючи, як навколо мене згущується щось нестерпно важке.
Не пам’ятаючи себе, я пішла в сад. Повітря здавалося задушливим, навіть серед густої зелені, де зазвичай панувала приємна прохолода. Я не могла залишатися в кабінеті, в чотирьох стінах, що, здавалося, стискали мої думки, не даючи їм знайти вихід. Відчувала, як щось палило мене зсередини — тривога, розгубленість, гнів? Чи, можливо, це був страх перед правдою, яку я вже не могла відштовхнути?
Я блукала між квітковими клумбами, ніби шукаючи відповіді серед пелюсток троянд та шепоту листя. В голові знову і знову зринали слова Лейн, її голос, сповнений пристрасті й відчаю. Але найбільше вразило мене не це.
Я згадала нашу розмову з Деяном.
Він говорив про обов’язок, про честь, про відповідальність, але хіба так відповідають дівчині, яка справді подобається?
Я зупинилася, вдивляючись у темну гладь садового фонтану. Моє відображення здалося мені чужим.
Що я насправді знала про Деяна? Яким бачила його ставлення до себе?
Так, він був уважний, галантний, бездоганний у манерах. Він завжди знаходив для мене слово підтримки, усмішку, легкий дотик на зап’ясті, що мав би змусити серце тріпотіти. Але чи тріпотіло воно? Чи було в ньому щось більше, ніж звичайна симпатія?
Я знову згадала Лейн, її запал, її голос, коли вона говорила про нього. Це було справжнє кохання, сліпе й нещадне у своїй силі.
Я не могла закрити очі на її почуття. Так само, як не могла більше обманювати себе.
Деян не кохав мене.
Я теж його не кохала.
Просто, коли тобі кажуть, що ти комусь потрібна, коли тобі простягають руку і ставлять поряд із собою, починає здаватися, що так і має бути. Що твій шлях уже визначений.
Але тепер я бачила правду.