Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

– В завод не підемо, – гаряче заперечив Демид.

– Чому? Вузол усіх проблем там.

– Демид правий, – похмурий Гарик складав на стелаж флешки з людськими спогадами. – Рано в завод. Ліпше знайти надійне місце, де студент засне. Самі влаштуємо пастку на слуг Бора.

– Ми? – старий здивований. – Ти що мелеш, Гарику? Які з нас вояки?

– Ні до чого демонструвати силу, – малий розумніший за дядька.

– Маєш план?

– Слуги Бора як вогню бояться води. Холодний душ позбавить їх деяких важливих здібностей і дозволить нам дещо дізнатися.

– Хороша обізнаність, – дивувався юнак.

– Я шість років вивчав наших ворогів, – байдуже кинув хлопчак.

– Гарику, поділися місцеперебуванням тієї хитрої школи, – зловісно прошепотів спантеличений Демид. – Ти, випадково, не в Хогвартсі навчався разом з відомим окуляриком?

– Такий великий, а в казки віриш. Не плутай вигадки з реальністю, – малий навів порядок. – Сподіваюся, Ігор поробив копії. Я нагадував.

– Гроші! – Семен Якович рвонув до кабінету, де в стіні був замаскований сейф.

– Я дотямив, що стану наживкою, – Демид уважно розглядав Гарика. – Хочеться знати в подробицях.

– Нічого складного, – дитина в цю мить знову здавалася дорослою людиною. – За містом Якович має дачу. Там спіймаємо слуг. Правда, якщо сам однорукий Бор припхається, буде кепсько, але це єдиний спосіб дізнатися про Ігоря й вийти на Обізнаних. Їх поки двоє, а коли стане більше, мрію Семена потрапити до дружини доведеться поховати.

– Надто складно, – Демиду огидна роль черв’яка на гачку, однак є шанс виспатися під наглядом.

– За досвід треба платити.

– То зараз витягніть з мене знання, і я піду додому.

– Тобі пропонували це зробити в спокійній обставині, а ти втік, – в кожному слові Гарика докір. – Без Ігоря діла не буде.

– Халепа.

– Кепські справи. Терпи. Втечеш, і Заповідник загине. Гарно подумай, адже доля того світу залежить від тебе. Втямив?

– Угу.

– От скажи, чому молодь така тупа? Книжки читати гидує. Заради чого живе? З дівчатами переспати, косячок забити, пивка попити!

– Комплексуєш? – і собі напав Демид. З якого переляку доводитиме, що він кращий.

– Ні, бо я – інший.

– Звісно, дистрофія доволі рідкісне явище, – вже нахабніше вколов студент.

– Даремно виводиш мене з рівноваги. Нервові зриви акумулюють в собі негативний потенціал психічної енергії захисної чи агресивної структури. Декому така розрядка на ближнього помагає зняти стрес і зайняти панівне становище в ієрархії тваринних відносин. Не прирівнюй себе до скотини, і не грай роль начальника.

– Фрейда процитуй, – розсердився юнак. – Занадто малий для повчань. Може тобі сто років? Щось мені підказує… – Демид гостро глянув на Гарика. – Я не звик мовчки ковтати образи. Затям, мені начхати на твоє словоблуддя. Можу й зацідити…

– Типова поведінка. Аргументи скінчилися, в хід піде кулак. Примітивно.

Повернувся Якович, і суперечка згасла.

– Таксі скоро буде. За адресу мовчок. Зупинимося при в’їзді в селище. Далі пішки. І, прошу, ані пари з вуст.

– Конспірація, – скривився студент.

– Я щось пропустив? – старий вивчав набурмосене обличчя Гарика.

– Розійшлися в оцінці спектрального аналізу потрійної Рігіль-Центавруса. Є там життя, чи ні, – вперше хлопчак пожартував. Доволі примітивно й заплутано, проте Демид щиро усміхнувся.

– Гризтися неестетично, – вказівний палець Яковича хитнувся перед носом юнака.

– Хіба ми собаки, – студент вимкнув світло й вийшов останнім.

На вулиці тихо й парко. Цвіркуни змагалися в стрекотанні. Кажани ширяли попід ліхтарями, полюючи комах, а вище золотою монетою блищав Місяць.

– Книги без нагляду, – Демид прикрив двері.

– Кому вони потрібні. В місті мало справжніх шанувальників, а крадіїв цікавлять гроші й коштовності.

Пошарпаний «Мерседес» підкотив за пару хвилин. Старий домовився про оплату. Їхали досить довго. Затримували світлофори на перехрестях. Проминули продовольчі склади й станції техобслуговування. Колекціонер слідкував за дороговказами, аби вчасно помітити поворот.

Студент ловив на собі запитальні погляди Семена Яковича й здогадувався, що на дачі той вимагатиме продовження оповіді про Заповідник. Хоче з перших рук почути, а не дивитися у відеоформаті. До того ж місцеперебування Ігоря під питанням.

Біля прямокутного знаку з назвою селища Бурковець наказав зупинитися. Розрахувався й виліз на свіже повітря. Боліла голова після випитого рому.

Таксі розчинилося в мороці, а трійця поплентала дорогою до освітлених будинків.

Війнуло свіжістю зі ставка. Квакали жаби, літали сови. Забрехали собаки.