Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

— Ніколи більше так не роби, — її голос був холодним і твердим. — Це було останньою краплею, Каелю.

Вона обернулася і швидко пішла вперед, залишивши його позаду. Лукас, який йшов трохи далі, лише ошелешено дивився, не розуміючи, що сталося.

Каель залишився стояти на місці, дивлячись їй услід, його руки були стиснуті в кулаки, а погляд став порожнім.

Лукас наздогнав Аурелію, яка йшла швидкими, різкими кроками, намагаючись придушити бурю емоцій, що вирувала всередині.

— Почекай! — окликнув він, хапаючи її за руку. Вона зупинилася, але навіть не подивилася на нього.

— Він же твій брат, — сказав Лукас, вдивляючись у її обличчя. — Ти ж так казала?

Аурелія зітхнула, закривши очі.

— Так, він мій брат, — її голос звучав тихо, але в ньому відчувалася напруга. — Точніше, він був моїм братом.

Лукас насупився, намагаючись зрозуміти, що вона мала на увазі.

— "Був"? Як це?

— Брати не зраджують, — сказала вона, різко повернувшись до нього. У її очах палав гнів і біль. — Він служить нашому батькові. Ти навіть не уявляєш, на що здатний наш король, і те, що Каель досі на його боці... Це не брат.

Лукас уважно подивився на неї, його голос став спокійним, але серйозним:

— Але він же захищав тебе. Він не дозволив тобі залишитися в цьому проклятому лісі.

Аурелія скептично гмикнула.

— Це не захист. Це маніпуляція. Він завжди так робить.

Лукас на мить замовк, а потім додав:

— Але чому він... це зробив?

Вона подивилася в його очі, не приховуючи своєї втоми:

— Тому що навіть у нашому світі є ті, хто хоче мати владу наді мною, — сказала вона, підвищуючи голос. — А Каель завжди був тим, хто плутає любов із власністю.

Лукас провів рукою по волоссю, намагаючись переварити все почуте.

— Ти впевнена, що ми йдемо до замку? Бо поки що здається, що він нас веде до пекла, — сухо пожартував він, намагаючись розрядити обстановку.

Аурелія трохи пом’якшилася, кутики її губ ледь-ледь піднялися.

— Повір, з Каелем це майже одне й те саме.

Каель йшов позаду них, зберігаючи мовчання, але погляд його залишався пильним. Він спостерігав за кожним рухом Аурелії та Лукаса, і здавалося, його присутність тиснула на них, як важкий тягар.

— Ти знаєш, він нас слухає, — пошепки сказав Лукас, нахилившись до Аурелії.

— Я знаю, — відповіла вона так само тихо, не повертаючи голови.

Каель, здавалося, відчув, що вони про нього говорять. Він зробив кілька швидких кроків і опинився поруч.

— Не переживайте, я чув усе, — промовив він, обігнавши їх на кілька кроків. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася нотка насмішки.

Аурелія зупинилася і обернулася до нього:

— Якщо ти хочеш щось сказати, то скажи. Досить грати в мовчанку.

Каель ледь помітно усміхнувся, але його очі були холодними.

— Я просто дивуюся, що ти знайшла в ньому, сестричко, — кинув він, кивнувши на Лукаса.

Лукас нахмурився, але промовчав.

— І що ж тебе так турбує? — відповіла Аурелія, схрещуючи руки на грудях.

— Турбує? — він театрально підняв брови. — Мене більше розважає твій вибір. Слабка людина серед смертних, яка навіть не розуміє, в який хаос ти його тягнеш.

Лукас здавлено видихнув, але продовжував мовчати, чекаючи, як Аурелія відповість.

— Його сила не в тому, щоб бути жорстоким чи могутнім, як ви всі, — сказала вона, кинути в Каеля виклик. — Він сильний у своєму серці. І це те, чого тобі ніколи не зрозуміти.

Каель посміхнувся куточком губ, але його очі залишалися холодними.

— Сила серця не захистить його, коли наш батько вирішить, що ця "людина" — лише перешкода.

— А ти це зробиш? — тихо, але рішуче спитала Аурелія, роблячи крок до брата.

Каель промовчав, лише знизав плечима, а потім відвернувся і пішов уперед.

— Ви швидше, нам ще далеко, — кинув він через плече, залишаючи їх позаду.

Лукас кинув короткий погляд на Каеля, який йшов попереду, і тихо запитав:

— У тебе завжди були такі... відносини з братом?

Аурелія гірко усміхнулася, дивлячись на спину Каеля.

— Завжди. Він завжди був таким — холодним, різким і впертим. Навіть коли ми були дітьми.

— І як ви уживалися? — не відставав Лукас.

— У нас не було вибору, — відповіла вона з легким зітханням. — Ми росли разом, проходили навчання разом. Але Каель завжди вважав, що знає краще за всіх. Особливо за мене.

Лукас нахмурився, задумливо оглядаючи Каеля.

— А Даріус? Твій старший брат. Він теж такий?

При згадці імені Даріуса обличчя Аурелії трохи пом’якшилося, але водночас її очі потемнішали від болю.

— Даріус був іншим. Спокійний, розважливий. Він завжди вмів знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Мені здавалося, що він завжди на моєму боці... до останнього часу.

— Ти про його вибір? — обережно уточнив Лукас.

Аурелія кивнула, стиснувши кулаки.

— Він залишив мене. Відмовився піти проти батька, навіть коли бачив, що я маю рацію. Я втратила його ще тоді, коли зробила свій вибір.

Лукас мовчав кілька секунд, але потім злегка усміхнувся.

— Цікаво вже побачити цього Даріуса. Може, він не такий страшний, як Каель?

Аурелія коротко хмикнула:

— Даріус не страшний. Він небезпечний. Але ми його ще побачимо. Хоча, повір, ти сам пошкодуєш про це бажання.

Каель, почувши їхній діалог, кинув через плече:

— Даріус ніколи не буде радий зустрітися з твоїм "смертним", сестричко. Можеш бути впевнена.

Лукас насупився, але промовчав, а Аурелія стискала зуби, щоб не відповісти.
Коли вони вийшли з тіні задубілого лісу, перед ними відкрилися безкраї луги. Хвилі високої трави гойдались від легкого вітру, що приносив із собою аромат диких квітів і свіжості. Сонце, яке ховалося за гілками лісу, тепер яскраво освітлювало їхній шлях, заливаючи усе навколо золотистим світлом.

— Нарешті, — зітхнув Лукас, витираючи піт із чола. — Хоч щось схоже на нормальний світ.