Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

Гліб 

      Бляха, той поцілунок зовсім не вилазив мені з голови! Запитаєте мене, чому я її поцілував? Бляха, я не знаю. Я вперше в житті не можу дати нормальної відповіді. Це божевільне дівчисько, викликає в мене божевільні емоції! 

       Коли я дивився на її губи, просто тупо не міг стримуватися. І коли ми вже прощалися, я не втримався. Дідько! Ця дівчина була на смак як мохіто. Чортове мохіто, яке вона виляла на мене при нашій першій зустрічі. Цілий вечір думками повертався до того поцілунку. А вона, мушу визнати не погана в цьому. 

-Чувак, ти що закохався?- відриває від думок Ден. Повертаю свої очі до нього, і запитально вигинаю брову. Що він верзе? 

-Що ти верзеш?- мене починає трішки навіть дратувати його цікавість. Навіть якби, наприклад закохався, я йому точно про це не розкажу. Він то хлопець веселий, але тріпло страшне. Розказує все і всім.

-Та гаразд тобі, ми всі бачили, як ти зажимався з цією. Як її?- запитує він в Дженніфер. Вона фиркає, та стискає свої накачені губи. Боже, що вона зробила з собою? Ці губи. Гидко дивитися на неї.

-Кіра Агеєнко,- випльовує. Їй не подобається, що я цілувався з кимось? Нічого дорогенька, ти ще не бачила, що я робив в Лондоні. 

-Точно, Кіра. Так що там між вами?- зацікавлено запитує. Якщо він зараз не заткне свого рота, я обіцяю що заткну його сам.- Ви тіпа мутите? 

-Тобі яке діло, Капустян?- гарчу. Він ходьби колись закриває свій рот? Починає бісити.

-Та ніяке. Вона нічого така, гаряча штучка,- злість, чи то ревність пробирає мене до кісточок. 

-Вона зайнята,- кидаю наостанок й підіймаюся. Виходжу на вулицю, щоб остудитися. Ще б трішки, і я б точно кинувся на нього. Дідько! Я одного не розумію. Якого чорта я так реагую? Вона ж по суті мені ніхто, тільки фіктивна дівчина з завтрашнього дня.

-Глібусь,- чую позаду себе писклявий голос. Дідько лисого! Ще її тут не хватає.

-Я скільки разів казав не називати мене так, Дженніфер?- обертаюся й бачу, що вона знову надуває свої губи. Гидота. Мене вирве зараз від такого. 

    Гаразд, в декого це гарно виглядає. Погоджуся. Гаразд, трішки накачати. Але я не знаю, якою треба бути хворою на голову, щоб так накачати, що аж бридко дивитися. 

-Що в тебе з цією?- запитую злісно. Ну що дорогенька, подобається? Мені ще гірше було тоді, коли застукав вас. Але нехай, мені давно вже наплювати на тебе.

-Тобі яке діло, до мене? Я, здається поставив всі крапки над і, в наших колишніх відносинах,- різко випалюю.- Не розумієш з першого разу, можу пояснити з другого. Ми з тобою розійшлися, а з колишніми я не сходжуся ще раз! Тим паче ти сестра Єгора. А я не хочу, щоб в нас через тебе знову були непорозуміння.

-Ах значить через мене?- запитує випускаючи на волю справжню стерву. 

-Відстань від мене,- мене добряче вивів Ден, навіть не знаю через що. Тепер вона, мені це починає набридати. Кидаю наостанок та повертаюся назад в будинок. 

-Ти ще пошкудуєш, Алчевський! Я тобі це обіцяю!- кричить взаді. Я тільки киваю. Її погрози мені до одного місця. 

     Хлопці кличуть мене до себе, але я не звертаю уваги та прямую до кімнати. Заходжу в кімнату і бачу Данила. Він сидить на кріслі мішку, і тримає в руках гітару. Він вміє грати? Цікаво.

-А де ці двоє?- запитую сідаючи поряд. Він щось пробує награвати, і це доволі гарно звучить.- Ти граєш на гітарі?

-Вони обидва пішли на третій поверх. А на рахунок гітари, та так трішки граю,- хлопець записує щось в блокноті.- Слухай Гліб, хочу в тебе спитати дещо. Можна?

-Звичайно,- щось мені його тон не подобається. Він акуратно відкладає гітару та обертається до мене повністю корпусом. 

-Що в тебе з Кірою?- серйозно запитує. Данька, та якби я знав сам.- Ні ти мене якщо що не зрозумій неправильно. Вона моя сестра, як і Віола. І якщо з їх голови впаде ходьби одна волосинка, або якщо вони плачуть, я готовий роздерти цю людину яка спровокувала це, голими руками. 

-Розумію тебе,- я б також на його місці так зробив. Для нього Кіра та Віола, як для мене Мая та Мія.- Ви настільки близькі з нею?- Не завжди бачив, щоб двоюрідні брати та сестри були як рідні.

-Якщо ти маєш на увазі, що ми двоюрідні брат та сестра, то скажу тобі так. В нас було не просте дитинство, про яке я не хочу говорити. Ми троє завжди трималися разом. Кіра мені, як рідна сестра. Хоча інколи мозги полоще добре,- хлопець проводить своєю рукою по стегні.- Дівчата та бабуся з дідусем, єдині люди заради яких я готовий на все. Тому не відходь від теми.

-Гаразд. Якщо коротко, то ми пара,- здивування відбилося на лиці Дані. Він здивований, і це не дивно. Уявляю, що влаштують дівчата завтра Кірі. Допит буде страшний. 

-В сенсі пара?- я звичайно упустив деяку інформацію, але це йому не обов'язково знати. Уявити не можу, як відреагують друзі дізнавшись, що ми пара. Тільки пройшло кілька днів від початку навчального року, а ми зійшлися. Дивно виглядає, але все одно. Мені потрібно, щоб всі повірили. 

-В прямому,- усміхавшись підіймаюся з крісла і йду в напрямку тумби. Знімаю годинник і йду в душ.

***

      Сьогодні настав день х. Прокинувся раніше ніж завжди, зібрався та побіг на пробіжку. Якесь дивне хвилювання перебувало разом зі мною цілу ніч, я ледве заснув. Звертаю вправо та стукаюсь своїм тілом з тілом якоїсь дівчини. Вона похитується назад і готується до падіння, але я встигаю зреагувати та швидко ловлю її. Знайома статура. 

     Дівчина підіймає на мене свій обурений погляд, і я усміхаюся. Колючка! Вона здивовано кліпає своїми густими війками та поглинає мене своїми карими очима. Ця дівчина зведе мене в могилу!

-Добрий ранок, колючко,- дівчина відсторонюється від мене та трішки відходить.

-Не очікувала тебе тут побачити, нахаба,- розгублено бурмоче. Дівчина поправляє свою спортивну білу кофту та підіймає на мене свій погляд. Дідько! Ці карі очі, як зернятка кави!

-Те саме, кохана,- усміхаюся і бачу розгублений погляд Кіри.