Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

- Ну? - Змовницьким шепотом звертається до мене Марина, хоч крім нас двох тут тільки Віка. Її подруга і сусідка по палатці. Чому тоді так приховуватися? Хоча, без дошкульного тичка в бік і то вже супер!

- Що? - Перепитую, а сама вже напружуюся, щоб якщо що, то не було так сильно боляче.

- Як тобі цей Антон?

Ага, он воно що, жіночі плітки. Правда я б ніколи не подумала, що така як Марина буде займатися такими речами. Обговорювати мужиків. Та дівчина вже вкотре вражає мене своєю різнобічністю. І в навчанні топ, і боковий хороший, і ще й встигає око на чоловіків покласти. В тихій воді чорти танцюють ламбаду.

- Та ніяк, - я, нарешті, змогла полегшено видихнути від його компанії, напросившись в компанію до Марини та Віки відправитися за піском для укріплення їхнього шатра від природних негод, а дівчина своїми питаннями знову повертає до думок про нього.

- Не вірю, у вас там таке відбувалося... Ух!

Не вірить вона! Краще б йшла собі мовчки, розмахуючи пустим пакетом, як то робить її подруга, а не тицяла свого довгого носа в чужі справи.

- Яке таке? - Саме тому злюся на Марину, хоч мала зливати негатив на декого іншого. Задля кого я чимчикую за вечерею. 

- Ну, притирання, - і потирає один вказівний палець об інший, при цьому задоволено посміхається.

- Тобі здалося, - фільмів для дорослих не дивилася? Мама з татом поставили батьківський контроль на каналі вісімнадцять плюс? Тепер тільки так доводиться задовольняти свою фантазію, підглядаючи за іншими?

- Як скажеш.

- Вам куди далі? - Не повірила ні на грам, її бурхливу увагу вже не зупинити, і якщо ця увага настільки ж розвинута, як інтелектуальні скіли Марини, то там ми вже з цим Антоном дітей няньчимо, як мінімум двох, з думками про третього бейбика. 

- Туди, - киває в бік здоровезної гори піску, яка явно не просто так тут з'явилася, очевидно, що його завезли вантажним автомобілем, і, скоріш за все, з метою будівництва.

- А мені туди, - тож супер, що наші шляхи надалі розходяться, адже бути спійманою за руку, при крадіжці піску, якось така перспектива мені не посміхається. 

- А що там?

Банний лист! От чесне слово! І чому я привернула її увагу? Чому вона не чимчикує слідом за своєю філіжанкою?

- Потрібно сходити в магазин.

По-хорошому, варто послати її, та якомога далі, та мій бочок нагадує про те, що треба поводитися з цією панянкою обережно, і плюс до всього - а що як щось не дай Боже трапиться? По факту, Марина єдина, з ким я так-сяк спілкуюся. Того нахабу не враховуємо. То мій дах над головою на ніч. Саме так і тільки так я розглядаю цю нашу взаємодію.

- Віка, - окликає подругу, яка навіть не збентежилася тому факту, що вона єдина направляється до тієї гірки, - ти йди, ми скоро підтягнемося. Пішли, мені теж потрібно дещо прикупити.

І що я можу зробити? Як можу заборонити людині йти в магазин, навіть якщо пару секунд тому їй це нафіг не треба було?

- Так а ти за цим йдеш, еге? 

Ідеально ж було, чому псувати ідилію? Йшли собі мовчки, кожен зайнятий своїми думками, одне одному не заважали, чому це тривало всього лише якихось пару хвилин? Чому не розтягнути це задоволення?

- За чим? - Вгадати, що твориться в цій геніальній голівці, не реально, тож навіть старатися не буду.

- Ну, за цим. За жуйками.

- Навіщо мені жуйки? - І чого вона так почервоніла? Їй погано стало?

- Ну, не те щоб жуйками-жуйками, а за таким схожим упакуванням, яке схоже...

- Ти можеш прямо сказати? - Навіщо я шукала привід злиняти з нашого так званого табору? Не могла насамоті відправитися в магазин? Тим більше старшій абсолютно все одно, хто чим займається. Вона в траурі за сподіваннями уламати бажаного самця переночувати разом.

- Те, що чоловік і жінка використовують, коли в них закінчується притирання, - на одному подиху випалює Марина, ще більше шаріючись. - І починається інше...

- Презервативи?

- Угу... За ними?

Ні, ну я теж в інтимних справах повний нуль, але ж не настільки доводити себе від одного-єдиного слова, щоб ледве серцевий напад не схопити. А судячи з дівчини, її бурякового обличчя, то вона вже на межі цієї катастрофи.

- Ні.

Без додаткових коментарів. Марині вони не допоможуть, мені ж з'їдять нерви, перетворивши моє світле волоссячко в сиве. А його й так після цієї поїздки доведеться фарбувати, стільки незгод випало на мою бідненьку голову.

- І тобі зовсім не цікаво, хто він та звідки? - Підтюпцем біжить слідом, все не покидає надію доколупатися. Можливо, Віка і виглядає настільки відмороженою, що ось ця її доконала?

- Ні, - відмахуюся. Словом. Рукою не ризикую.

- Як хочеш, а я подивлюся.

Супер! Відцуралися! Ідеально! Прямуй в магазин та спокійно все собі купляй, в гордій самотності, без надокучливого папуги на шиї. Але, схоже, Марина не просто так знайшла в мені рідну душу. Щось відчувала.

- Де подивишся? - Стопорюся, обіцяючи собі, що зупинка не протриває понад хвилину, і розвертаюся до дівчини, яка вже щось клацає на екрані свого мобільного. При чому з таким натхненням це робить, що висунула язика, практично дістаючи до кінчика носа.

- Як де? На офіційному сайті університету. Там же висить список всіх тих, хто сюди поїхав.

Яка мені різниця хто цей мужик? Звідки він та що? Поїхав і поїхав, грець з ним. Ось тільки ноги самі по собі направляються в сторону Марини, яка вже знайшла те, що шукала, і з виразом цілковитого здивування витріщається на мене. А після цей шок дівчини конвертується у:

- Ого! І як його сюди занесло? Що він тут забув?