Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Цензор снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Цензор снів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цензор снів" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 110
Перейти на сторінку:
труп.

— Жіночий?

— Та я що — збоченець, курда? Ясно, жіночий. Я би з чоловічим трупом у ліжко не ліг нізащо.

— Чекай-чекай, виходить, ти ліг у ліжко таки з трупом, а не з живою жінкою?

— Можливо.

— Що значить можливо? Ти й цього не пам’ятаєш?

— Нічого не пам’ятаю. Прокидаюся — труп. Придивляюся — люксова дама! Баєчне волосся, а перса! Перса, як дині! А живіт... живіт, як галявина... а може, як полонина... тут тобі плай... там тобі гай...

— Ага, з тобою зрозуміло, — задоволено похитав головою Кулюс. — Убив. А ти за що? — до грубаса.

— Я філософ. Але моя філософія страшніша за будь-яке вбивство. Кожен, хто ознайомиться з моєю філософією, стане не просто вбивцею, а серійним убивцею.

— О, цімес! Давно мріяв стати серійним, — затер руки Кулюс. — А то якось у мене не вийшло. Після першого загребли.

— Бо вбивство — це теж мистецтво, і його треба робити чистими руками. Мусит бути спеціяльна підготовка.

— А-а, то ти працював саме над нею?

— Власне. Правда, запровадити в життя не встиг. Але не пробуйте мене на цю тему розбалакати. Доки мої філософські роздуми не оформляться в завершену працю, ніхто не почує від мене нічого конкретного.

З нашого вікна, коли стати на ослін, видно було камеру ч. 21 на першому поверсі лівого крила в’язниці. Не раз, коли вартового на коридорі не було, я заглядав до вікна, щоб побачити, хто там сидить, але не бачив нікого. Та не минуло й місяця, як нас із Кулюсом перевели саме до тієї камери, яка була набагато більшою, і жило там двадцять два в’язні, переважно молодики, яких звинуватили в належності до ОУН. Частина з них були неповнолітніми. Був також один комуніст Йосип Шварц[32], якого затримали з летючками. Також було два кримінальники: сільський коваль, що забив на п’яну голову іншого пияка, а другий — звичайний злодій, який відразу заявив, що є старостою келії і з «клявісом»[33] буде говорити лише він. А ми, «цувакси»[34], маємо в усьому його слухати.

Кулюс його ввічливо вислухав, взяв за груди і промовив тихо, але виразно:

— Я є Кулюс. Запам’ятав? Я староста. А то, — вказав на нього, — мій заступник. І запам’ятай: я б’ю іно раз. Але на амінь.

Більше ми з ним проблем не мали. А загалом Шварц був цінним кадром, бо передплачував кілька львівських газет, а ми мали змогу їх читати. Попри комуністичні переконання і єднання усіх пролетарів, він залишався патріотом свого народу і болісно переживав, довідуючись, як у Речі Посполитій щороку наростає антисемітизм.

Оунівці спочатку зиркали на нас вовком, але скоро розвідали, що ми свої. Вони були дуже добре зорганізовані й всі вільні години займалися тим, що вивчали історію, літературу та вправлялися в мовах, хто які знав. А що я читав товсті романи, то потім прохали мене переповідати зміст. При тім, що хатранки[35] відбувалися часто, тим хлопцям дивним чином вдавалося отримувати й передавати далі різні українські книжки, які вони читали упівголоса, та ще й дописувати до в’язничної газети, яка теж мандрувала з келії до келії. Такі порядки були й в інших камерах, де оунівці складали більшість, а де їх було мало, доводилося проблему вирішувати на в’язничному подвір’ї, беручи в облогу старосту такої неприхильної до українців камери. Часом доходило до бійок, бо «кіндери»[36] намагалися усіх собі підкорити. Бійки починалися тільки вечорами, коли камери замикали на ніч, тоді бійки перетворювалися на справжні баталії, в повітря злітали полиці й рури з ліжок. На ту пору, коли я потрапив до Бригідок, націоналісти отримали перемогу на всіх в’язничних фронтах, і панувало перемир’я, але в нашій келії на стелі ще виднілися засохлі бризки крові.

Шварц поводився тихо, лише інколи намагався встрявати, якщо мова заходила про сталінські репресії чи Голодомор, але його хутко зацитькували. У річниці вбивств Петлюри й Коновальця по всіх Бригідках оголошувано бойкот комуністів. У інших камерах їх було чимало, а ми мали лише одного маленького куцого Шварца. Але як бойкот, то бойкот, і ми повідомляли йому, щоб того дня не смів до нас озиватися взагалі. Шварц дотримувався обіцянки, а як чогось потребував, обмежувався мигами. Зрештою, ми не мали до нього жодних упереджень, якось він нам признався, що дописував до українських комуністичних видань під псевдо Йосип Чорненький.

Час волікся поволі, але тільки доти, доки я в тому в’язничному часі перебував, а коли він скінчився, залишився позаду разом з тюремним смородом, то ті три роки скидалися на доволі короткий термін через те, що сірість днів і ночей була завше та сама, і дуже рідко щось із того сувою можна було виокремити.

V. Андреас

1

Як я жив до другої війни, ліпше не розповідати, це було безконечне намагання впорядкувати своє життя, я хапався за все одразу, але зарібки мені йшли тяжко. Все, що могла мені запропонувати мама, — бути трагачем[37], однак то було не для мене, що таке трагач, я вже знав, бо кілька днів відгарував на базарі, ні рук, ні ніг потім не чуєш, а все, що заробив, пішло за вітром у шинку. Я шукав чогось легшого, не завжди вдало, мама намагалася мене напоумити, але я її не слухав, не раз і в цюпі доводилося побувати, бо в пошуках вигідної праці потрапляв у погану компанію. У мене було чимало знайомих серед злодіїв, в основному долинярів, які товклися по базарах, сам я тим ґешефтом не бавився, лише не раз попивав собі з ними в кнайпі. Але як на початку тридцятих вдарила криза, їхні зарібки сильно впали, і вони вирішили зоставити в спокої покупців, а взятися натомість за продавців. Так ото вони обклали податками всі ятки й за невиплату мстили — били власника, трощили ятку або не пускали до неї покупців. На такі акції вони й мене залучили. Кожен новий перекупник мусив заплатити «вписове», інакше на базар не пускали. Але після того, як нас усіх скрутила поліція, і я відсидів два місяці, то порвав з ними.

Попри всі ті негаразди були в мене й світлі дні, коли я міг займатися своєю улюбленою справою — поповнювати колекцію ґудзиків. Доводилося для цього вдаватися до різних способів, але тут мета виправдовувала засоби на всі сто відсотків.

1 ... 24 25 26 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цензор снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цензор снів"