Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дівчина, яку ти покинув 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина, яку ти покинув"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчина, яку ти покинув" автора Джоджо Мойєс. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 123
Перейти на сторінку:
але цілком відчутна. Усе менше людей заходили вдень до «Червоного півня». Зі звичних понад двох десятків облич лишилося близько восьми. Спочатку я думала, що це холоди тримають людей удома. Потім занепокоїлась і зайшла до старого Рене дізнатися, чи він не хворий. Але той зустрів мене на порозі й різко заявив, що вважає за краще лишатися вдома. Кажучи це, він не дивився на мене. Те саме трапилося, коли я навідалася до мадам Фубер, а потім — до дружини мера. Я відчувала, що душевна рівновага покидає мене. Я казала собі, що все це — не більш як плід моєї уяви, але одного дня в обід, прямуючи до аптеки, проходила повз бар «Блан» і побачила, що Рене й мадам Фубер сидять усередині за столом і спокійнісінько грають у шашки. Я очам не повірила. Та переконавшись, що це справді вони, я опустила голову й поспішила забратися звідти.

Одна лише Ліліан Бетюн удостоювала мене дружньої усмішки. Якось уранці я заскочила її, коли перед самим світанком вона підсовувала листа мені під двері. Почувши, що я відмикаю, жінка відсахнулася.

— О, mon Dieu — дякувати небесам, це ви, — промовила вона, злякано притискаючи долоню до губ.

— Це те, про що я думаю? — спитала я, мигцем глянувши на величезний конверт без адреси.

— Хто знає? — відповіла вона, вже кваплячись назад на майдан. — Я нічого не бачу.

Але Ліліан Бетюн становила меншість — у єдиній особі. Минали дні, і я стала помічати інші речі: якщо я заходила до бару з кухні, розмова ставала тихішою, наче всі боялися, що я можу підслухати. Якщо я долучалася до розмови, всі вдавали, наче я нічого не казала. Двічі я пропонувала баночку бульйону або супу дружині мера, та тільки й чула у відповідь: «Дякую, у нас уже є». Вона трималася характерної манери розмовляти зі мною: без відвертої ворожості, але так, наче їй легшало, коли я нарешті залишала її в спокої. Я б нізащо цього не визнала, але для мене було майже втіхою, коли наставав вечір і ресторан був знову сповнений голосів, навіть якщо вони належали німцям.

Просвітив мене Орельєн.

— Софі?

— Так? — Я саме робила тісто для пирога з кроликом і овочами. Мої руки й фартух були в борошні, і я питала себе, чи буде безпечно напекти з відрізків тіста маленького печива для дітей.

— Я можу в тебе дещо спитати?

— Звичайно, — я обтерла руки фартухом. Молодший брат дивився на мене якимись дивними очима, наче намагаючись дібрати правильні слова.

— Тобі… тобі подобаються німці?

— Чи подобаються вони мені?

— Так.

— Що за безглузде питання. Звісно, ні. Я мрію, щоб усі вони зникли, а ми повернулися до колишнього життя.

— Але тобі подобається Herr Kommandant.

Я завмерла зі скалкою в руках. Потім обернулася.

— Ти ж знаєш, що це небезпечні розмови. Такі балачки можуть наразити нас на страшну біду.

— Це не мої балачки наражають нас на біду.

Ззовні, з бару, лунали голоси відвідувачів. Підійшовши до дверей, я зачинила їх, і ми лишилися в кухні наодинці. Тоді я знов заговорила, тихо й стримано.

— Кажи, що хочеш сказати, Орельєне.

— У місті говорять, що ти не краща за Ліліан Бетюн.

— Що?

— Месьє Сюель бачив, як на Святвечір ти танцювала з комендантом. Близько, з заплющеними очима, і притискалася до нього — наче його кохаєш.

Я ледь не зомліла від потрясіння.

— Що?

— Кажуть, це і є справжня причина, чому ти не хотіла брати участь у rе´veillon — щоб побути наодинці з ним. Кажуть, тому ми й отримуємо додаткові харчі. Ти німецька фаворитка.

— Через це ти й бився в школі? — я згадала його підбите око і те, як він сердито й навідріз відмовився відповідати, звідки це.

— То це правда?

— Ні, це неправда. — Я хряснула скалкою по столу. — Він спитав… він спитав, чи можу я потанцювати з ним, лише раз, з нагоди Різдва. І я подумала: хай краще залишиться тут і думає про танці, ніж почне цікавитись, що діється в мадам Пуалан. Ось і все. Одного-єдиного вечора твоя сестра намагалася захистити тебе. Завдяки тому танцю, Орельєне, ти зміг поїсти свинини на Різдво.

— Але ж я бачив його. Я бачив, як він милується тобою.

— Він милується моїм портретом. Величезна різниця.

— Я чув, як він говорить до тебе.

Я насупилась, але він підняв очі до стелі. Ну, звісно: Орельєн годинами підглядав крізь шпарини в підлозі з кімнати №3. Мабуть, він бачив і чув усе.

— Ти подобаєшся йому, не заперечуй. В особистих розмовах він каже тобі «ти», а не «ви», і ти йому дозволяєш.

— Він німецький комендант, Орельєне. Навряд чи я можу вказувати йому, як до мене звертатися.

— Вони всі обговорюють тебе, Софі. Я сиджу нагорі й чую, якими прізвиськами вони тебе обзивають. І не знаю, чому вірити.

Його очі палали гнівом і сум’яттям.

Я підійшла до нього і стиснула його плечі.

— Тоді повір цьому. Я нічого не зробила, нічого, щоб зганьбити себе перед моїм чоловіком. Щодня я шукаю нових шляхів, аби забезпечити нашій родині нормальне існування, аби наші сусіди й друзі завжди мали вдосталь їжі, затишку й надії. Я не маю жодних почуттів до коменданта. Я намагаюся не забувати, що він людина, така ж, як ми. Але якщо ти думаєш, Орельєне, що я коли-небудь зраджу свого чоловіка, ти просто бовдур. Я кохаю Едуарда всім своїм єством. Відтоді як він пішов, я щодня відчуваю його відсутність, як відчувають фізичний біль. Уночі я лежу без сну і з жахом уявляю, що могло випасти на його долю. А зараз я більше не хочу чути від тебе подібних розмов. Ти мене зрозумів?

Він струсив із плеча мою руку.

— Зрозумів?

Він сердито кивнув.

— О, і ще, — додала я. Може, не слід було казати цього, але моя кров кипіла. — Не поспішай так швидко засуджувати Ліліан Бетюн. Може статися, ти зобов’язаний їй більше, ніж гадаєш.

Мій брат люто зиркнув на мене і вилетів з кухні, хряснувши дверима. Кілька хвилин я дивилася на тісто, перш ніж згадала, що збиралася робити пиріг.

Пізніше того ранку я вийшла прогулятися майданом. Зазвичай по хліб — Kriegsbrot[42] — ходила

1 ... 24 25 26 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина, яку ти покинув», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина, яку ти покинув"