Читати книгу - "Зоряні королі"

— Розступіться! — крикнув Лінн Кайл. Він увімкнув апарат.

Звідти вирвався сліпучий енергетичний промінь. Земля вкрилася слизом, що відповзав під прикриття лісу. Зарості вигукнули злісними криками.

— Тягніть другий випромінювач! — наказав Дерк Ундіс. — Розставте їх по всьому периметру. Лише випромінювання діє на цих тварюк!

— Звідки вони взялися? — заверещав Лінн Кайл.

— Ніколи гадати! — відрізав Дерк Ундіс. — Готуйте випромінювачі!

За півгодини пішла нова атака. На цей раз гумове воїнство зустріла об’єднана міць чотирьох випромінювачів, і агресори відступили.

— Вони пішли! — задихаючись, вигукнув один хмарник, — Але забрали двох наших!

Коли генератори вимкнули. Ґордон почув вдалині новий звук. Рівний, пульсуючий, немов глухий дріб барабанів, він лунав на заході з опромінених холодним сяйвом джунглів. Раптом крізь барабанний бій прорвалися слабкі, повні муки людські голоси. Їх заглушив переможний гортанний хор. Потім запала тиша.

«Це кричали полонені, — жахнувся Ґордон. — Бог знає, що з ними сталося!» Щоб врятувати Ліану від цих страхіть, якусь мить він готовий був добровільно повернутися до Хмари. Але хвилина слабкості відразу минула. Вони вирвуться звідси — але не для того, щоб знову потрапити до рук Шорр Кана!

Він змусив себе продовжувати слабкі, майже непомітні рухи, якими тер пластиковий ремінь об зазубрений край тріщини. Втомившись, задрімав і прокинувся вже на світанку.

У світлі мідного сонця жовті джунглі здавалися оманливо мирними. Але і тюремники, і бранці знали тепер, які страхіття ховаються у цих золотих хащах.

Протягом дня Ґордон продовжував завзяті спроби позбавитися від своїх уз, користуючись кожною нагодою, коли охоронець не дивився у його бік. Ліанна прошепотіла:

— Ви сподіваєтеся звільнитися?

— До ночі я зможу перетерти його, — відповів він.

— А потім? Яка від цього користь? Ми не зможемо втекти до лісу.

— Ні, але ми викличемо допомогу. Я знаю спосіб.

Настав вечір. Дерк Ундіс віддавав уривчасті накази:

— По двоє на кожний випромінювач. Готуйтеся відганяти чудовиськ. Генератори працюватимуть всю ніч.

Для Ґордона це була хороша звістка. Вона полегшувала виконання його ненадійного плану. Він відчував, що щільна пластмаса перетерта вже наполовину; але вона все ще залишалася дуже міцною.

Генератори задзижчали, і стривоженим хмарникам не довелося довго чекати атаки. З осяяної туманністю хащі знову долинули люті крики.

— Готуйтеся, вони можуть з’явитися щохвилини! — крикнув Дерк Ундіс.

Із заростей з гортанними криками нестримною лавиною викотилася гумова зграя. Її зустрів концентрований удар випромінювання.

— Вони відступають! — вигукнув Дерк Ундіс.

— Але не вмирають! — заперечив хтось. — Вони тануть і витікають у кущі!

Ґордон зрозумів, що час настав. Генератори включені, всі хмарники зайняті обороною. Він напружив м’язи, сподіваючись розірвати ремінь, але не розрахував його міцності. Еластична пластмаса трималася. Він напружився знову, з усією силою, на яку був здатний. На цей раз пластик лопнув. Він поспішно розплутав інші ремені, скочив і звільнив Ліанну. Потім кинувся з каюти до рубки зв’язку.

Подайте знак, якщо хмарники повернуться. — попросив він. — Я спробую включити передавач.

— Чи зумієте ви зв’язатися з Трооном? — запитала дівчина.

— Ні, але я зіб’ю настройку. Будь-який сигнал відразу приверне увагу до цієї планети.

У напівтемряві рубки Ґордон навпомацки знайшов рубильники, які минулого разу включав оператор. Але передавач був мертвий. Ні звуку, ні іскри у вакуум-лампах. Гірке розчарування охопило його. Спроба звільнитися знову закінчилася повним провалом.

Жахливий світ

Зовні бушувала битва. Ґордон змусив себе заспокоїтися, перевірив рубильники. Один не був замкнутий! Коли Ґордон увімкнув його, пролунало дзижчання, у лампах засвітилися нитки накалювання.

— Генератори зупиняються! Випромінювачі втрачають потужність! — закричав хтось із хмарників.

— Зарт, ви берете так багато енергії від генераторів, що випромінювачі гаснуть, — застерегла Ліанна. — Зараз вони прийдуть подивитися, що трапилося.

— Мені потрібно ще кілька секунд, — відповів він, напружено схиляючись над панеллю з верньєрами.

Він знав, що не зможе дати ніякого осмисленого сигналу. Але якщо вдасться послати хоч якийсь сигнал, то сам факт передачі з безлюдної планети, неминуче приверне увагу імперських крейсерів, які обшукували цей сектор. Ґордон гарячково крутив верньєри. Апарат то оживав, то затихав під його недосвідченими руками.

— Ці тварюки знову атакують! — кричав зовні Дерк Ундіс. — Лінн, подивіться, що там з генераторами! Швидше!

Шум битви наближався. Застережливий вигук Ліанни змусив Ґордона обернутися. У дверях стереорубки стояв блідий, розпатланий Лінн Кайл. Хмарник вихопив пістолет:

— Тисяча чортів! Я так і думав… Ґордон кинувся на нього, і вони попадали на підлогу. Потім крізь шум він почув жахливий крик Ліанни і раптом побачив страшні фігури, які вломилися у коридор.

Гумові агресори! Породження божевільного світу прорвалися до корабля крізь ослаблену оборону!

Потужні лапи підняли у повітря дівчину. Порожні обличчя, палаючі очі були зовсім близько. Ґордон дико закричав, відкинув Лінн Кайла і спробував встати. Але не зміг. Його вже придавила м’яка маса, у тіло вчепилися руки, гнучкі, як щупальця восьминога. Лінн Кайл встиг спустити курок, і один з нападників перетворився на повзучий слиз. Але інші відразу навалилися на хмарника.

Коридорами прокотився грім пострілів. Їх перекрив голос Дерк Ундіса:

— Очистити корабель! Тримати двері, поки ми не налагодимо випромінювачі! Ворушіться!

Ґордон відчайдушно чинив опір, але могутні руки відірвали його від підлоги. Гумові полчища відступали з розбитого корабля, несучи з собою трьох людей. Ґордон з жахом зрозумів, що це він, позбавивши хмарників захисту, щоб послати свій відчайдушний сигнал, накликав на Ліанну страшне випробування.

— Дерк, нас схопили! — закричав Лінн Кайл, і Ґордон почув у відповідь крик жаху. Гуркотіли постріли, їм відповідали люті крики. Викрадачі легко несли бранців крізь високі зарості. Вся гумова орда відступила у гущавину до того, як Дерк Ундіс і його люди знову увімкнули випромінювачі.

Ґордон смутно розрізняв огидних тварюк, які з мавпячою спритністю долали непрохідні нетрі. Холодна заграва туманності час від часу висвічувала бліді обличчя Ліанни та офіцера.

За кілька хвилин біг викрадачів ще більш прискорився. Ліс став рідшим, за деревами миготіли скелясті схили. Шлях гумових орд пролягав глибокою кам’янистою ущелиною. Тут було ще страшніше, ніж у заростях. Кручі слабо світилися, і це не було відображенням небесного сяйва.

«Радіоактивність, — зрозумів Ґордон. — Ось звідки взялися ці пекельні створення».

Скелі озвалися огидними криками. Ущелина була заповнена гумовими чудовиськами. Вони вітали одноплемінників гучними гортанними вигуками.

Потім Ґордон усвідомив, що стоїть поруч зі смертельно блідою Ліанною. Їх обох міцно тримали.

— Ліанно, ви не поранені?

— Ні, Зарте! Але що вони з нами зроблять?

— Не знаю! — простогнав він. Натовп людиноподібних страховиськ оточив Лінн Кайла, сильні руки зривали з нього одяг. До неба піднісся схвальний рев. Гумові істоти, сидячи навпочіпки, стукали долонями по землі, ритмічно, як у барабан.

Лінн Кайл запекло відбивався,