Читати книгу - "Янтарне скло"

Священик сплеснув руками та перепитав:

— Військовий? Дослідник із Англії? Біля Холодного вже декілька століть не з'являлися такі цікаві люди, але настали бурхливі часи, і хто зна, може, він завтра з'явиться тут? Тобі ми також раді, Віле Івановичу. Ти повинен переночувати тут, ми побалакаємо та покуштуємо місцевих страв. Лідіє Олександрівно! — вигукнув він.

До кімнати мовчки увійшла літня жінка. Піп щось сказав їй російською, вона взяла склянку та налила в неї гарячого чаю з самовара. Потім, принісши блюдце з варенням та срібну ложку, вона подала все це хлопцеві.

— Дякую, — промовив Віл.

— Варення клади в чай, так солодше, — сказав священик. — Лідія Олександрівна зробила його з чорниці.

Чай із варенням був водночас нудотно-солодким і гіркуватим, але Віл усе одно зробив декілька ковтків. Поки він порався з чаєм, піп, не зводячи з нього очей, узяв його за руки, щоб перевірити, чи не змерз він, і навіть погладив його по коліну. Аби відвернути його увагу, хлопець спитав, чому всі домівки в селищі покосилися.

— Нещодавно тут трусилася земля, — пояснив священик. — Усе це провіщено в Апокаліпсисі Святого Іоанна. річки потечуть назад… Велика ріка, що пролягає неподалік від селища, завжди несла свої води на північ, до Льодовитого океану. Відтоді, як Всемогутній Господь Бог створив землю, річка тисячі років текла з гір Центральної Азії, але коли земля затрусилася та прийшли повені й туман, усе змінилося — велика річка цілий тиждень текла на південь, доки знов не повернула на північ. Світ перевернувся шкереберть. Де ти був, коли земля затрусилася?

— Дуже далеко звідси, — відповів Віл. — Я не знав, що відбувається. Коли туман розвіявся, я побачив, що загубився, і я не знаю, де знаходжуся зараз. Ви сказали мені назву цього місця, але де це?

— Принеси мені велику книжку з нижньої полиці, — попросив Семен Борисович. — Я тобі все покажу.

Перед тим як відкрити величезний атлас, священик підсунув стілець й облизав пальці.

— Ось тут, — сказав він, показавши брудним нігтем на точку в Центральному Сибіру, далеко на схід від Уральських гір. Ріка, що пролягала поруч, дійсно починалася на півночі Тибету та текла до Північного Льодовитого океану. Хлопець уважно подивився на Гімалайські гори, але не побачив на мапі нічого схожого на те, що йому описав Баруг.

Семен Борисович говорив і говорив, випитуючи у хлопця подробиці про його життя, родину й дім, і досвідчений крутій Віл відповідав йому вельми докладно. Потім жінка принесла буряковий борщ і чорний хліб, і після того, як священик віддав хвалу Господу, вони почали їсти.

— Тож чим займемося, Віле Івановичу? — спитав Семен Борисович. — Пограємо в карти чи ти хотів би побалакати?

Він налив із самовара ще одну склянку чаю, і Віл нерішуче взяв її.

— Я не вмію грати в карти, — відповів він, — і я б хотів продовжити свою подорож. Як ви гадаєте, якби я вийшов до річки, чи міг би я сісти на пароплав, що прямує на південь?

Широке обличчя попа потемнішало, і він швидко перехрестився.

— У місті неспокійно, — сказав він. — У Лідії Олександрівни є сестра, і коли вона ходила туди, то бачила, як вгору річкою плив корабель із ведмедями в обладунках. Вони живуть в Арктиці. Коли ти був на півночі, то бачив ведмедів у обладунках?

Священик явно щось запідозрив, і Балтамос нечутно прошепотів хлопцю на вухо:

— Обережніше.

Віл знав, чому він це сказав: коли Семен Борисович згадав ведмедів, його серце закалатало — про них йому колись розповідала Ліра. Слід було краще стримувати свої почуття.

Хлопець сказав:

— Ми були далеко від Свольбарда, а ведмеді переймалися власними справами.

— Так, саме це я чув, — на Вілове полегшення відповів піп. — Але наразі вони залишають свої землі та пересуваються на південь. У них є корабель, однак мешканці міста не дадуть їм палива, бо бояться їх. І в цьому немає нічого дивного, адже ведмеді — діти диявола. Усе на півночі є породженням диявола, згадаймо хоча б відьом — його дочок! Церква повинна була ще багато років тому знищити їх усіх. Ніколи не май справ із відьмами, Віле Івановичу, — ти чуєш мене? Ти знаєш, що вони спробують зробити, коли ти станеш дорослим? Вони спробують звабити тебе. Для цього вони використовують усі приступні їм хитрощі — свою плоть, м'яку шкіру, солодкі голоси… Вони візьмуть твоє сім'я, — ти знаєш, про що я, — й залишать тебе спорожнілим, вип'ють тебе до дна! Вони заберуть твоє майбутнє, твоїх майбутніх дітей, і нічого тобі не залишать. Їх слід знищити, всіх до одної!

Священик простяг руку до шафки, що стояла поруч із його стільцем, і взяв звідти пляшку та дві чарки.

— Я пропоную тобі трохи випити, Віле Івановичу, — сказав він. — Ти ще молодий, тому ці чарки маленькі. Але ти ростеш, і тобі слід знати деякі речі, такі як смак горілки. Минулого року Лідія Олександрівна назбирала ягід, а я вигнав спирт, тож ця пляшка — це єдине місце, де отець Семен Борисович і Лідія Олександрівна лежать разом!

Засміявшись, він відкрив пляшку та до країв наповнив кожну чарку. Від його слів Віла охопила тривога. Що робити? Як можна відмовитися від горілки й не виявити при цьому неввічливості?

— Отче Семен, — сказав він, підводячись, — ви дуже добрі до мене, і я хотів би залишитися тут, покуштувати ваш напій і послухати вас, адже те, що ви мені розповідаєте, дуже цікаво. Але ви ж розумієте, що мене непокоїть доля моєї родини, і я бажаю якомога швидше відшукати її, тож хоч як мені хочеться залишитися, я мушу йти далі.

Піп випнув губи в гущині бороди та насупився, але потім знизав плечима та промовив:

— Що ж, коли мусиш, то йди собі. Але спочатку ти повинен випити на дорогу. Підводься та пий до дна, отак!

Він підніс стопку до рота та разом проковтнув «її, після чого пересунув своє дебеле тіло впритул до хлопця. У його товстих брудних пальцях чарка виглядала крихітною, але від неї різко тхнуло алкоголем, крім того, Віл добре чув гострий запах поту та затхлий — несвіжої їжі, котрою була заплямована ряса священика. Його вже зараз нудило.

— Пий, Віле Івановичу! — якось загрозливо проникливо вигукнув піп.

Віл підняв чарку та без вагань проковтнув вогняну маслянисту рідину. Тепер треба було подолати нудоту.

Йому довелося витримати ще один іспит. Семен Борисович схилився над хлопцем та обома руками обхопив