Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Світанок 📚 - Українською

Читати книгу - "Світанок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світанок" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 170
Перейти на сторінку:
на грудях.

Він коротко засміявся з такої логіки, але сміх був напружений і стурбований.

— Усе гаразд, Белло. Дихай глибоко.

— Все було таким живим! — плакала я. — Я хотіла, щоб це було насправді!

— То розкажи мені свій сон, — підохотив він мене. — Може, це допоможе.

— Ми були на пляжі… — я не договорила, а натомість трошки відсунулася, щоб поглянути очима, повними сліз, на його схвильоване янгольське обличчя, туманне в темряві. Я замислено втупилася в нього, а безпідставне горе потроху вщухало.

— А потім? — нарешті не витримав він.

Я моргнула, струшуючи сльози з очей.

— О Едварде…

— Белло, розкажи мені, — наполягав він, і його очі блищали від занепокоєння через біль у моєму голосі.

Але я не могла розказати. Натомість я знову закинула руки йому на шию й гаряче притиснула вуста до його вуст. Це не було жадання — то була необхідність, гостра — на межі болю. Він зразу відповів на поцілунок, але за мить я відчула опір.

Едвард ніжно, дуже ніжно відсторонив мене, здивований, і міцно взяв за плечі.

— Ні, Белло, — рішуче сказав він, дивлячись на мене таким поглядом, наче турбувався, чи не з’їхала я з глузду.

Я здалася, руки безсило впали, а непоясненні сльози знову струмком покотилися по обличчю, схлипи рвалися з горла. Він має рацію — мабуть, я збожеволіла.

Він втупився в мене збентеженим поглядом, у якому читався біль.

— П-п-пробач, — промимрила я.

У відповідь він знову пригорнув мене, притискаючи до своїх мармурових грудей.

— Не треба, не треба, Белло! — у розпачі простогнав він.

— Будь ласка, — злетіло з вуст благання, приглушене його шкірою. — Будь ласка, Едварде!

Не знаю, чи зворушили його сльози, які бриніли в моєму голосі, чи він не був готовий протистояти моєму неочікуваному натиску, чи його жага була такою ж неподоланною в ту мить, як і моя. Та якою б не була причина, а він притягнув мої вуста до своїх і зі стогоном здався.

І ми почали з того місця, де обірвався мій сон.

Прокинувшись зранку, я намагалася не ворушитися, щоб вирівняти дихання. Я боялася розплющувати очі.

Я лежала на Едвардових грудях, але він теж не ворушився, і руки його не пригортали мене. А це був поганий знак. Я боялася зізнаватися, що вже прокинулась, аби не наразитися на його гнів — незалежно від того, на кого саме сьогодні він почувався сердитим.

Я спробувала обережно підглянути крізь приплющені вії. Він утупився в темну стелю, а руки закинув за голову. Я звелася на лікті, щоб ліпше роздивитися його обличчя. Воно було спокійним, без жодних емоцій.

— Наскільки я сьогодні потовчена? — запитала я тихенько.

— З ніг до голови, — мовив він, але тут-таки обернув до мене голову і вдоволено вищирився.

Я зітхнула з полегшенням.

— Дуже перепрошую, — сказала я, — я не хотіла тебе образити… Ну, я не знаю, що це зі мною було минулої ночі, — я похитала головою на згадку про безпричинні сльози, про безмежне горе.

— Ти так і не розповіла мені свій сон.

— Мабуть, так і не розповіла — але, можна сказати, показала, — нервово реготнула я.

— О, — мовив він. Очі його розширилися, а тоді він моргнув. — Як цікаво!

— Це був дуже приємний сон, — промурмотіла я. Він нічого на це не сказав, тільки кілька секунд потому зауважив:

— Мене пробачили?

— Я ще маю подумати.

Я сіла на ліжку, щоб гарненько себе обдивитися, — принаймні ніде не було пір’я. Та щойно я ворухнулася, як мене хитнуло від дивного головокружіння. Я гойднулась і знову повалилася на подушки.

— Ой… у голові крутиться.

Ось коли він мене нарешті пригорнув.

— Ти довго спала. Дванадцять годин.

— Дванадцять?

Дивно.

Поки я говорила, то швиденько окинула себе поглядом, стараючись робити це непомітно. Вигляд у мене був цілком нормальний. Синці на руках були тижневої давності, уже жовтіли. Для експерименту я потягнулася. Теж усе нормально. Навіть краще, ніж нормально.

— Закінчила інвентаризацію?

Я засоромлено кивнула.

— І подушки, здається, всі цілі.

— Чого не скажеш про твою… е-е-е… нічну сорочку, — він кивнув у ноги ліжка, де на білому шовковому простирадлі валялося кілька мереживних обривків.

— Шкода, шкода, — мовила я. — Мені вона так подобалася!

— Мені теж.

— Більше жодних втрат? — скромно запитала я.

— Ще мені доведеться ремонтувати ліжко Есме, — зізнався він, кидаючи погляд через плече. Я прослідкувала за його поглядом — і вражено побачила, що вся ліва половина спинки ліжка була поламана на грубі бруски.

— Гм, — нахмурилась я. — Як це я могла такого не почути?

— Схоже на те, що коли твоя увага чимось добре зайнята, більше нічого навкруги ти не помічаєш.

— Я справді була трошечки зайнята, — визнала я, червоніючи на обличчі.

Він торкнувся моєї палаючої щоки і зітхнув.

— Мені так цього бракуватиме!

Я уважно поглянула йому в обличчя, шукаючи ознак гніву або каяття, яких я так боялася. Він холоднокровно витримав мій погляд, вираз його був спокійний, але прочитати з нього я нічого не могла.

— А ти як почуваєшся?

Він засміявся.

— Що таке? — вимогливо запитала я.

— У тебе такий винуватий вигляд — наче ти вчинила злочин.

— Я й почуваюся винною, — пробурмотіла я.

— Ти спокусила свого вельми охочого чоловіка. Це не тяжкий злочин.

Схоже, він дражнив мене. Я почервоніла ще дужче.

— Слово «спокусила» означає попередній замір.

— Може, я неправильно висловився, — допустив він.

— Ти не сердишся?

Він сумно усміхнувся.

— Ні, я не серджуся.

— Чому ж так?

— Ну… — він помовчав. — По-перше, ти не ушкоджена. Цього разу мені легше було контролювати себе, не виходити за межі, — він іще раз кинув швидкий погляд на поламану спинку ліжка. — Можливо, тому що я вже трохи знав, на що розраховувати.

Обнадієна усмішка розквітла на моєму обличчі.

— Я ж тобі казала — потрібна практика.

Він закотив очі.

У мене забуркотіло в животі, і він розреготався.

— Людині пора снідати? — запитав він.

— Так, будь ласка, — мовила я, зістрибуючи з ліжка. Я зробила занадто різкий рух — і мов п’яна заточилася. Едвард підхопив мене, перш ніж я врізалася в шафу.

— Що з тобою?

— Якщо в наступному житті мій вестибулярний апарат не поліпшиться, я вимагатиму компенсації.

Цього ранку куховарила я — насмажила яєць, бо була занадто голодна, щоб заводитися з чимось складнішим. У нетерплячці я скинула яєшню на тарілку буквально за кілька хвилин.

— Відколи це ти їси таку недосмажену яєшню?

— Відсьогодні.

— А ти знаєш, скільки яєць ти строщила за останній тиждень? — із-під умивальника він витягнув кошик для сміття — той був повен коробок із-під яєць.

— Дивно, — мовила я,

1 ... 24 25 26 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світанок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світанок"