Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

250
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 182
Перейти на сторінку:
з нею й подбати про її частку спадщини; але Ульріх, попередньо домовившись із сестрою, вигадав історію, через яку Гаґауера не можна було поселити в них удома, й повідомив, що вони замовили йому номер у найкращому міському готелі. Гаґауер, як і слід було сподіватись, завагався; адже готель, чого доброго, ще виявиться незручним, дорогим, а платити за нього доведеться, задля звичаю, самому; а з другого боку, візитам до міністерства й огляду столиці можна присвятити, либонь, і два дні, а якщо виїхати вечірнім потягом, то можна заощадити й на ночівлі. Отож Гаґауер, облудно заявивши, нібито йому дуже шкода, але він, мовляв, не може скористатися Ульріховою люб’язністю, зрештою оголосив про своє вже майже остаточне рішення поїхати того ж таки вечора. Лишалося, отже, залагодити тільки справи, пов’язані зі спадщиною, і тепер Аґата всміхнулася знов, бо Ульріх на її бажання сказав Гаґауерові, що заповіт можна буде розпечатати аж за кілька днів. Але тут, додав Ульріх, зостається, зрештою, Аґата, щоб захищати його, Гаґауерові, права, і йому надішлють, мовляв, передбачене законом для таких випадків повідомлення, а щодо меблів, усіляких небіжчикових подарунків на згадку й такого іншого, то Ульріх не має, мовляв, жодних претензій, від яких він, чоловік неодружений, не відмовився б на користь сестри, якщо вона того побажає. Насамкінець Ульріх ще поцікавився в Гаґауера, чи той не заперечуватиме, якщо вони надумають продати будинок, адже жити в ньому ніхто з них, мовляв, не збирається, — поцікавився, звичайно, про всяк випадок, бо заповіту, мовляв, ніхто ще не бачив, і Гаґауер відповів — звичайно, про всяк випадок, — що наразі жодних заперечень не має, але на той випадок, якщо справа до цього таки дійде, він мусить, звісно, ще застерегти за собою право на остаточне рішення. Усе це придумала Аґата, і брат сказав зятеві так, як вона й запропонувала, ні про що не замислюючись, бажаючи тільки того позбутися. Та раптом Аґата знову відчула себе глибоко нещасною, бо, коли вони все це вже так щасливо залагодили, Гаґауер у супроводі Ульріха прийшов до неї попрощатися. Аґата повелася з чоловіком украй нелюб’язно й заявила, що сказати, коли вона повернеться, просто неможливо. Знаючи Гаґауера, вона відразу завважила, що він не був готовий до такої відповіді й образився, що через його рішення поїхати відразу на нього дивляться тепер, як на людину байдужу; несподівано він розізлився, пригадавши, як принизливо запропонували йому поселитися в готелі і як прохолодно його тут прийняли, але, звикнувши робити все заздалегідь продумано, нічого не відповів; усі свої докори він вирішив виказати дружині згодом, а поки що взяв капелюха й поцілував її, як і належить, у вуста. І цей поцілунок, свідком якого став Ульріх, тепер, здавалося, вбивав Аґату. «Як могло так статися, — вражено питала вона себе, — що я так довго терпіла цього чоловіка? Та, зрештою, хіба я не сприймала покірливо все своє життя?!» Вона гаряче дорікнула собі: «Якби я бодай чого-небудь була варта, то до цього ніколи не дійшло б!»

Аґата відвела очі від Ульріха, якого доти розглядала, й подивилась у вікно. Низенькі будинки передмістя, змерзлі вулиці, затушкані перехожі… Усі ці картини, що пропливали мимо, викликали враження огидної пустки, докірливого нагадування про ту життєву пустку, куди вона потрапила через свою нерозважливість і байдужість. Тепер вона сиділа вже не випростано, а трохи з’їхавши вниз на пропахлому старістю сидінні таксі, щоб зручніше було дивитись у вікно, й уже не міняла цієї не вельми вишуканої пози, в якій вибоїни на дорозі різкими поштовхами віддавалися в неї під грудьми. Це тіло, коли його отак трясло і стріпувало, мов ганчірку, викликало в неї якесь тривожне відчуття, бо, крім цього тіла, вона більш нічого не мала. Іноді, коли вона ще дівчинкою, живучи в пансіоні, прокидалась у вранішніх напівсутінках, їй здавалося, що вона пливе у власному тілі, немовби залігши на дно човна, назустріч майбутньому. Тепер вона була майже вдвічі старша, ніж тоді. І в машині було так само напівтемно, як тоді. Але й досі вона не мала уявлення ні про нинішнє своє життя, ні про майбутнє. Чоловіки були доповненням і вдосконаленням її тіла, але не духовним його змістом; вона брала їх, як вони брали її. Тіло її казало їй, що вже за кілька років воно почне втрачати свою красу — втрачати, отже, почуття, які народжувалися безпосередньо з його самовпевнености і лише невелику частину яких можна було передати словами чи думками. Тоді все мине, хоч нічого так і не було. Їй пригадалось, як Ульріх казав щось таке про марність свого захоплення спортом, і Аґата, не відвертаючи свого обличчя од вікна, вирішила розпитати брата про це докладніше.

10. Відвідини шведського земляного укріплення

тривають далі.

Мораль іще одного кроку

Біля останніх низеньких і вже зовсім сільських хат край міста Ульріх з Аґатою вийшли з машини й рушили широким, подовбаним вибоїнами путівцем, який полого здіймався вгору і замерзлі колії якого під їхніми ногами розсипалися на порох. Невдовзі на їхнє взуття вже ліг шар похмурої сіризни від цього візницького й селянського паркету, яка різко контрастувала з їхнім елеґантним міським одягом, і хоч було й не холодно, згори в обличчя віяв дуже колючий вітер, від якого в них уже починали горіти щоки, а губи шерхли так, що важко було говорити.

Спогад про Гаґауера спонукав Аґату пояснити братові свій вчинок. Вона не мала сумніву, що Ульріхові незрозумілий цей невдалий шлюб з усіх поглядів, навіть якщо взяти його найпростіший бік, соціальний; та хоч усередині в неї слова вже були готові, подолати опір гірського схилу, холоду й потоку повітря в обличчя вона не важилася. Ульріх простував попереду широкою колією, яка слугувала їм стежкою; Аґата дивилася на його широкі, худорляві плечі й зволікала. Вона завжди уявляла його різким, непоступливим і трохи авантурним — мабуть, через докори, що їх чула на його адресу від батька, а часом і від Гаґауера, — і їй було соромно перед цим уже зовсім чужим і далеким сім’ї братом за власну поступливість у житті. «Він слушно робив, що не дбав про мене!» — подумала вона й знову відчула збентеження, усвідомивши, що надто часто терпіла негідне становище. Але насправді в ній і досі жила ота бурхлива, суперечлива

1 ... 24 25 26 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"