Читати книгу - "Рік 1918, Київ"

Довжелезна Васильківська, а перед тим Хрещатик. Темно на вулиці, темно в хатах. Ноги чалапали по купах брудного, нерозїждженого снігу. Нові пани ситуації — хиляться в сторону большевизму, опозиція — складається з трусів.

Переворот? Бонапартизм? Еміґрація нова? Що лишається?

На однім з засідань Ради Комісарів поважно думали ці панове про можливість переговорів з большевиками. М. Порш пропонував післати їм телеграму, що на Україні вже доконалася зміна режиму, та що отже нема чого, по знищенню "реакції", йти походом на нас. Прийшло у мене до острої суперечки з ним. Не міг, хоч і вибираючи слова — не назвати його дурнем. Побачив, яке незглибиме провалля ділить мене від тих людей. Я уважав за абсолютно недопустиме обсуджуавти нашу внутрішню політику з представниками чужої та й ще ворожої держави. Для них же ж — ці представники ворожої держави, були "дорогі товариші", з якими їх лучила боротьба за спільний "світлий ідеал соціялізму". Що їм було до держави? Вірили вони запевнюванням російського уряду, що Ю. Коцюбинський з своєю компанією і з своїми бандами нічого спільного не мають з совєтським урядом.

В день в'їзду до міста Директорії сидів з В. Садовським, Піснячевським, Александровською та іншими в "Празі", на долі, дивлячись крізь вікно. Сніг на вулицях. Був пригноблений настрій, не хотілося ні про що говорити. Тому, коли мене запитали — на кого я орієнтуюся? — я відповів, що на свою сусідку. — А коли їх дві? — Тоді на сусідки. Більше мене про політику не питалися.

Чи думають нові верховоди про якусь пресову кампанію проти большевизму? На засідання Комісарів перестав ходити. Соціялісти, здається, призначають для пресових справ галицького радикала О. Назарука.

22 грудня.

Нарада партійної Управи. Київ у вирі чуток. Під впливом настроїв в уряді, на провінції шириться большевизм. В Святошині банди "партизанів" грабують і мордують "буржуїв". Творяться всюди революційні комітети. Влада командантів на місцях слабне.

Управа хліборобської партії приняла мій внесок зажадати від Директорії: 1) заведення воєнно-полевих судів проти грабіжництва і большевицької аґітації, 2) переформування "Інформаційного Бюра", 3) видання ясної національної деклярації політики уряду, 4) недопущення творення "совдепів" в армії, 5) зосередковання влади в руках С. Петлюри і уділення йому надзвичайних повновластей. Здається, що цілий світ провалюється в безодню, і ми з ним.

Симптоми большевизму! Підлітки хлопчаки зачіпають прилично убраних пань на вулиці, лають їх "буржуйками", бомбардують нераз сніжними кульками. На фіякрах — розбавлені вояки з своїми "дамами".

23 грудня.

В колах Директорії — безлад і прострація. Винниченко грозить відходом. Експанзивний Швець хоче або застрілитися, або когось застрілити. Невідомо чи встані Петлюра опиратися Винниченкові. Дідушок оповідав, що в Директорії якесь божевілля. Кляне її. На міністрів призначено хлопчаків, або туманів. Міністр закордонних справ, Чехівський, не знає ні одної чужої мови, поза Україною ніде не бував[47].

В пів до першої запросив мене до себе ґр. Берхем. Маса валізок і скринь, спакованих і поставлених кількома рядами вздозж стіни: "райзефертіґ". Вигляд досить переполошений. Хотів би поговорити, як сказав — з кимсь без товмача. Нарікав, що йому затримують транспорти. Не мав поняття про Директорію, а властиво про проект деклярації нового уряду. Збирався їхати до Петлюри і питався, який, на мою думку, вихід з положення? Я виложив йому мій плян, прийнятий вчора нашою Управою.

В Клюбі Пилипчук, Богун, Вольська та інші хотіли втягнути мене до творення якогось нового табору. Здається, це не поважне. Дав до "Відродження" інтервю з моєю програмою. Російська ґазета, яка під час облоги Києва, "щоб нам не шкодити", не видрукувала нашого спростовання в справі федерації, тепер помістила нашу заяву на видному місці.

25 грудня.

Стрів Б., того самого, що в першу суботу по "федеративнім" перевороті, попереджав мене в Клюбі, що на мене виданий приказ про арешт, та що я не повинен показуватися тут, — тепер оповів мені, що 5 мінут по тім, як вийшов тоді з Клюбу, зявилися там 8 вартових і 5 добровольців, шукаючи за мною. Певно, теж і за іншими.

27 грудня.

Нині увечері моя хата, на долішній Великій Володнмирській, недалеко від Музею, стряслася від вибуху. Вибухла бомба в Педагогічнім Музеї, де зігнано полонених москалів добровольців.

28 грудня.

Розмовляв з Чехівським про моє відношення до Директорії. Він є за тим, щоб я їхав закордон. Зустрів одного знайомого німця. Берхем йому оповідає, що я задивляюся на ситуацію песимістично. "Трибуна" видрукувала моє "реквієм етернам" гетьманові, — статтю, яку я їй приніс ще лід час облоги.

31 грудня.

Директорія йде вліво. Вакханалія. Всіх викидають з посад, хто не є соціялістом. Нічого не розбудовують, рабське малповання большевизму. Страх перед рішучими заходами проти червоних.

2 січня 1919.

Приїздив до мене кн. Фюрстенберґ. Здезорієнтований і пригноблений. Богун все ще мріє про бльок поміркованих партій.

4 січня.

Аґонія. Хочу виїздити з паризькою місією. Телефонував до Коновальця, що хочу бачити його. Він відповів, що теж давно хотів зі мною говорити. Отже сходимося завтра о 10-ій.

Харків взятий большевиками. В Житомирі Совдеп, Лівобережжя непевне, у Болбочана мало війська. З Шеметами і Міхновським виробили плян нашої акції.

5 січня.

О 10-ій рано у Коновальця. З ним говорив годину. Розмова була для мене надзвичайно цікавою. Порушили ми справу, для мене найцікавішу. Можливість є і — дуже легко. Плян удався б напевно. Дальше треба було відповісти на питання: як провінція, а спеціяльно Полтавщина? Партії? Росіяни?[48].

О 1-ій був в міністерстві закордонних справ. Якась нарада в справі від'їзду. На бенкеті, що уряджувала українська демократія для Директорії і для чужих дипльоматів, я не був. Були там Шишманов, Фюрстенберґ, Коновалець, Петлюра, Тілль та инші.

Пізно увечері продовження наради з Коновальцем у мешканні Р-х. Міхновський, Шемет, я приймали Коновальця в кабінеті господині при чорній каві. Отже, над партіями можна легко перейти до порядку денного. Спірітус мовенс скрайнього (лівого) напрямку міг би піти геть сам. Натомість справа з військом і з місцевою адміністрацією, здавалось, найповажнішою і найменш певною. В усім, що ми почули, бреніла якась трівога. Унтертон був: нема з ким будувати державу. Коновальцеві вирвалося характеристичне признання: "з соціялістами держави не збудувати"! Дуже важке для нього питання — кілько війська можна б вислати на Полтавщину? Всі ми прийшли до одної думки: середина не є життєвою. Прийде або — большевизм,