Читати книгу - "Мертві душі"

Ноздрьов привітав його по-дружньому і спитав, як йому спалось.

"Так собі", відповів Чичиков досить сухо.

"А я, брат", казав Ноздрьов: "така мерзота верзлась цілу ніч, що бридко й розказувати, і в роті після вчорашнього немов ескадрон переночував. Уяви: снилось, що мене відшмагали, єй-єй! І хто б ти думав? От нізащо не вгадаєш штабс-ротмістр Поцелуєв разом з Кувшинниковим".

"Так", подумав сам собі Чичиков: "добре було б, якби тебе відшмагали наяву".

"їй-Богу! Та ще як боляче! Прокинувся, чорт забери, справді щось свербить; мабуть, відьми-бло-хи. Ну, ти йди тепер одягайся, я до тебе зараз прийду. Треба тільки вилаяти падлюку-прикажчика".

"Чичиков пішов у кімнату одягтись і вмитися. Коли після того вийшов він до їдальні, там уже стояв на столі чайний прибор з пляшкою рому. В кімнаті були сліди вчорашнього обіду і вечері; здається, щітка для підлоги не торкалася зовсім. На підлозі валялися хлібні крихти, а тютюновий попіл видно було навіть на скатертині. Сам господар, що не забарився скоро вийти, нічого не мав у себе під халатом, крім відкритих грудей, на яких росла якась борода. Держачи в руці чубук і присьорбуючи з чашки, він був дуже гарний для живописця, що страх не любить панів прилизаних і завитих як на цирульних вивісках, або вистрижених під гребінець.

"Ну, то що ж думаєш?" сказав Ноздрьов, трохи помовчавши: "не хочеш грати на душі?"

"Я вже сказав тобі, брат, що не граю, купити, давай куплю".

"Продати я не хочу, це буде не по-приятельському. Я не буду знімати плівки з чортзна-чого. У банчок — інша річ. Га? Прикиньмо хоч галію!"

Вертаючись через двір, він зустрівся з Ноздрьовим, що був теж у халаті...

"Я вже сказав, що ні".

"А мінятися не хочеш?"

"Не хочу".

"Ну, слухай: зіграємо в шашки, виграєш — твої всі. У мене ж багато таких, яких треба викреслити з ревізії. Гей, Порфирію, принеси-но сюди шашечницю".

"Даремна праця, я не гратиму".

"Та це ж не в банк; тут ніякого не може бути щастя або фальші: все ж від уміння: я навіть тебе попереджаю, що я зовсім не вмію грати, хіба що-небудь мені даси вперед".

"Ану лиш", подумав сам собі Чичиков: "зіграю я з ним у шашки! В шашки грав я колись непогано, а на штуки йому тут трудно взятись".

"Гаразд, хай уже буде так, в шашки зіграю", сказав Чичиков.

"Душі йдуть за сто карбованців!"

"Навіщо ж? досить, коли підуть за п'ятдесят".

"Ні, що ж за куш п'ятдесят? Краще ж у цю суму я включу тобі яке-небудь щеня середньої руки або золоту печатку до годинника".

"Ну, гаразд!" сказав Чичиков.

"Скільки ж ти мені даси вперед?" сказав Ноздрьов.

"Це з якої речі? звісно, нічого".

"Принаймні, хай будуть мої два ходи".

"Не хочу, я сам погано граю".

"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою.

"Давненько не брав я в руки шашок!" казав Чичиков, посуваючи теж шашку.

"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою.

"Давненько не брав я в руки шашок!" говорив Чичиков, посуваючи шашку.

"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, посуваючи шашку, та в той же самий час посунув обшлагом рукава й другу шашку.

"Давненько не брав я в руки!.. Е, є! це, брат, що? подай-но її назад!" говорив Чичиков.

"Кого?"

"Та шашку ж", сказав Чичиков, і в той-таки час побачив майже перед самим носом своїм і другу, що, як здавалось, пробиралася в дамки; звідки вона взялася, це один тільки Бог знав. "Ні", сказав Чичиков, уставши з-за стола: "з тобою немає ніякої змоги грати. Так не ходять, трьома шашками зараз!"

"Чому ж трьома? це помилково. Одна просунулась ненавмисне; я її відсуну, будь ласка!"

"А друга ж звідки взялася?"

"Яка друга?"

"А ось ця, що пробирається в дамки?"

"От тобі й на, ніби не пам'ятаєш!"

"Ні, брат, я всі ходи рахував, і всі пам'ятаю; ти її тільки тепер примостив, їй місце он де!"

"Як, де місце?" сказав Ноздрьов, почервонівши: "та ти, брате, як я бачу, вигадник!"

"Ні, брате, це, здається, ти вигадник, та тільки невдало".

"За кого ж ти мене маєш?" говорив Ноздрьов: "що я, шахрувати буду?"

"Я тебе ні за кого не маю, а тільки грати з цього часу ніколи не буду".

"Ні, ти не можеш відмовитись", говорив Ноздрьов, розпалюючись: "гру почато!"

"Я маю право відмовитись, бо ти не так граєш, як личить чесній людині".

"Ні, брешеш, ти цього не можеш сказати!"

"Ні, брате, сам ти брешеш!"

"Я не шахрував, а ти відмовитись не можеш, ти мусиш кінчити партію!"

"Цього ти мене не примусиш зробити", сказав Чичиков холоднокровно і, підійшовши до дошки, перемішав шашки,

Ноздрьов спалахнув і підійшов до Чичикова так близько, що той відступив кроків два назад.

"Я тебе примушу грати! То дарма, що ти перемішав шашки, я пам'ятаю всі ходи. Ми їх поставимо знову так, як були".

"Ні, брате, справі кінець, я з тобою не гратиму".

"Так ти не хочеш грати?"

"Ти сам бачиш, що з тобою нема змоги грати".

"Ні, скажи прямо; ти не хочеш грати?" говорив Ноздрьов, підступаючи ще ближче.

"Не хочу!" сказав Чичиков і підніс одначе ж обидві руки про всяк випадок ближче до обличчя, бо справа ставала справді гаряча. Ця обачність була цілком доречна, бо Ноздрьов розмахнувся рукою... і дуже могло б статися, що одна з приємних і повних щік нашого героя вкрилася б незмивним безчестям; але, щасливо відвівши удар, він сходив Ноздрьова за обидві задирливі його руки й держав його і міцно.

"Порфирію, Павлушко!" кричав Ноздрьов люто, пориваючись вирватись.

Почувши ці слова, Чичиков, щоб не робити дворових людей свідками спокусливої сцени і разом з тим почуваючи, що держати Ноздрьова була річ марна, випустив його руки. В цей самий час увійшов Порфирій і з ним Павлушка, хлопець дужий, з яким мати діло було зовсім не вигідно.

"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою. "Давненько не брав я в руки шашок!" говорив Чичиков, посуваючи шашку.

"Так ти не хочеш кінчати партію?" говорив Ноздрьов. "Відповідай мені прямо!"

"Партію немає змоги кінчати", казав Чичиков і