Читати книгу - "Любові полум’я"

Приїхавши додому, мовчки випила снодійне, і зваливши усе на головний біль, пішла спати. Її засмучена свідомість не давала одразу відімкнутися, поринути у солодкі обійми сну…

Час від часу зустрічаючись з Віктором у компанії друзів, Віола дізнавалася про Віктора усе більше. Він був успішним бізнесменом, який пив життя великими ковтками. Не зупинявся на досягнутому, роблячи різноманітні фінансові інвестиції. Її глибоко здивувало те, що до широкого кола інтересів ділової людини входило таке нематеріальне явище, як музика. Виходячи з власного Миттєвого досвіду, Віолі ці речі видавалися непоєднуваними. Її чоловік, Андріан аніскілечки не цікавився мистецьким життям. Крутив якісь попсові диски у своїй машині, але на цьому увесь його інтерес закінчувався. Віктор, натомість, міг відрізнити баритон Хворостовського від тенора Паваротті, Кабальє від Синявської.

Він кожного разу вигідно виділявся на тлі інших чоловіків. Завжди знав, коли варто говорити, а коли й промовчати. Ніколи не сперечався. Був впевнений у собі, розумний, красномовний і… безмежно відданий своїй дружині. А це Віола завжди цінувала у чоловіках! Знала на власній шкірі як боляче жити з усвідомленням зради.

Колись це сталося і з нею. Не скандалила, не била посуд, не виганяла чоловіка. Поплакала у подушку і попросила Андріана на майбутнє бути більш обачним і принаймні не афішувати своїх перемог. Добре розуміла чоловічу натуру. Пробачила йому ті пустощі, але забути не змогла. Таке, на жаль, не забувається.

— Дивна пара Андріан і Віола, — сказала Тетяна, коли вони удвох із Віктором поверталися додому після «Тоски».

— Чому? — байдуже запитав чоловік.

— Він такий абсолютно нормальний хлопець, людяний, виважений, а вона…

— Яка? — Віктор не стримався, очікуючи продовження.

— Яка? Як не з цього світу: дивна, відморожена чи що, вся у собі, а то раптом з якимись неадекватними приступами радості і вєсєлья, — Таня пригадала Віолину поведінку в компанії.

— Вона просто інша, Таню. Грайлива, як мале дитя. Ох, як не сподобалася його відповідь дружині. По її тілу пробігли тисячі наїжачених мурашок, змусивши усю затиснутися і напнутися, наче пружина у пістолеті.

— Звичайно. Я вже чула це від тебе!

— Я таке казав? — відверто здивувався Віктор. — Зовсім не пам’ятаю.

— Вона тобі подобається? — враз прямолінійно запитала.

— Послухай, — почав після паузи, зважуючи кожне сказане слово, — вона є примою Львівської опери, дуже обдарованою співачкою. Тому зовсім природно, що вона викликає інтерес, як талановита людина. Але я люблю свою сім’ю і свою дружину Таню! Якщо ти про це? — він, посміхаючись зазирнув у вічі Тетяні і, притягнувши її до себе за руку, поцілував у скроню.

— Ну-ну, — не дуже повірила у щирість його слів жінка, але стало їй якось значно легше.

Далі Віктор їхав відсторонено, заглибившись у свої думки про Віолу. Почувався, наче король. Йому сподобалося те враження, яке справило на неї його зізнання. Він був задоволений, помітивши її зовсім небайдужий погляд. Як вона ніяковіла і тушувалася, відповідаючи на його запитання. Як тремтіли її пальці, якими вона від хвилювання водила по замку сумочки туди-сюди. Сьогодні він навряд чи засне. Він малюватиме у своїй уяві їх разом і від цього його серце завмиратиме, а мозок активно буде шукати можливості і варіанти зустрічі з нею.

Віктор завжди був зразковим, люблячим та уважним чоловіком і батьком. Ніколи не допускав у своє серце іншу жінку. Це суперечило, перш за все, його принципам. А тоді вже загальним нормам моралі. Здавалося, сам упивався цією своєю контрольованістю і стриманістю.

Водночас, був і мисливцем, бо інакше нічого б не досяг. Але своє полювання завжди проводив на полі бізнесу, де і колекціонував трофеї. Один вид діяльності, потім інший, потім ще інший… Коли не вдавалося, ішов від зворотного, і попадав у десятку. Йому видавалося, що успішність у житті і сімейний затишок повністю його влаштовують. Відбувся як батько і реалізувався як мужчина.

Великий заміський готельний комплекс Віктора з вишуканим рестораном, фітнес-клубом і боулінгом забезпечував далеко не бідне існування його родинї. Дружина і двоє синів-підлітків не могли мати жодних претензій до батька. Їхнє життя протікало спокійно і розмірено: тихий готельний бізнес, сімейні подорожі і розваги, іноді екстрім, на кшталт, альпінізму чи рафтингу.

А ще Віктор обожнював надшвидкість. Йому здавалося, що він відривається від землі, летить над нею, наче птах. Відчував себе володарем світу, напівбогом. Ловив драйв життя і рулив ним на повну потужність. Здійснив майже усе задумане і раптом замислився над тим, чи це саме те, чого прагнув. Став озиратися назад. Відчув, що щось не так. Чи то час спливає, як крізь пальці… Чи чогось він таки недоотримав, повз щось пройшов.

— Що з тобою? Куди ти так женеш? — грубо перервала його думки дружина.

— Замислився щось, — відповів, наче сонний, Віктор і скинув швидкість. — Навіть не помітив як так розігнався. Дорога хороша.

— Так, у бік митниці насамперед зробили ремонт. Але це не означає, що ти тут можеш ганяти, як скажений. Мені в автосервісі вже натякнули, що ти в них «найпершіший» клієнт. Уявляю, скільки ти там залишаєш грошей. Напевно, не на одну шубу вистачило б! — зауважила із докором.

— Перестань, Таню, я ж кажу «замислився». Обіцяю більше «не літати», — посміхнувся.

Звик про все радитися зі своєю дружиною. Завжди були не тільки подружжям, а й добрими друзями. Тільки не зараз. Тепер він не міг поділитися з нею своїми сумнівами. Йому здавалося, що причина саме у ній. У її зростаючих фінансових потребах, у її недоречних докорах, що змінився, став іншим, у її постійному контролі над ним… І йому захотілося свободи! Волі від цього виснажливого емоційного борюкання і, ніби всихання.

Сам не розумів, що з ним коїться! Вдарився у всі тяжкі гріхи, яким був непідвладний досі: молоденькі привабливі дівчатка, алкоголь, кальян… Виглядало, ніби повернув втрачений смак життя, вхопив ще незів’ялу молодість, вилетів із тієї золотої клітки. Ніби відроджувався. Але то все було оманою. Міражем у пустелі. Зрозумів це, коли серед пісків і бездушних вітрів натрапив на справжню прохолодну оазу. Чисту, бездонну і водночас світлу, як сонячний день, грайливу і легку, наче пір’їну, жива вода якої стимулювала до життя, до дій, до руху, вабила своєю глибиною та прозорістю, поруч з нею було, як у затінку на спеці… І у його серці почав розростатися і оплітати душу паросток на ім’я Віола.

Затаврувалася йому у пам’яті ще при першій зустрічі. Це