Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гра у вoйнушку 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра у вoйнушку"

167
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра у вoйнушку" автора Баса Джанікашвілі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 31
Перейти на сторінку:
ж вб’ємо цих людей, — Віра була проти, але подумки зраділа. В такому гарному настрої вона не бачила чоловіка два з половиною роки.

— Так, знаю, одну заспіваю і повбиваю потім, — не вгамовувався Гурам.

Віра піднялась із незадоволеним обличчям. Вирішила, що тут нічого не вдієш, і пішла в будинок. Але насправді вона тішилася, що вони все-таки взяли в котедж гітару. Коли вона клала гітару до багажника машини, думала, що якби не Гурама, то когось іншого попросила б зіграти. А от тепер Гурам сам просить гітару, щоб заспівати. Що він заспіває? Мабуть, «Суліко».

Віра винесла гітару з дому. Подолом сукні витерла пил і передала чоловікові. Побачивши гітару, гості ожили і зааплодували: — О-о-о, гітарочка? Просім, просім.

— Ето пєсня про вас. Когда ви впєрвиє вошлі в Грузію в 21-м году, — і Гурам підморгнув Вірі.

Невже «Суліко» написана про росіян? Гурам пройшовся гітарними струнами. Перший акорд не був схожий на «Суліко». Взагалі й Гурам не був схожий на себе, і це було не лише через те, що він був п’яний.

— Це не так. Росіяни в Грузію увійшли в тисяча сімсот вісімдесят третьому, — прокричав батькові Гівіко, але на це ніхто не звернув уваги.

— Да ну, нєважно. Ітак… — і він почав пісню, слова якої були такими:

Побачив уві сні Грузію,

Що милася у озері крові,

Потерта чорна чоха

Розвівалась на горах Коджорі.

Потерта чорна чоха

Розвівалась на горах Коджорі.

Зайшли червоні, принесли біду.

До якої партії належить Едзгверідзе Барнаба?

Барнаба, Барнаба, горіти в пеклі тобі,

До якої партії належить Едзгверідзе Барнаба?

Радій, прекрасна,

Радій, прекрасна моя країно.

Радій, прекрасна,

Радій, прекрасна моя країно.

У подвір’ї Дарчія вибухнули аплодисменти. Гості відкрито висловлювали емоції. Віра Юріївна не очікувала такого успіху чоловіка. Подумки зраділа. Радість з серця перейшла на очі, з очей — на губи, і вона посміхнулася. Не знаю, як це пояснити, але Віра підвелась, стала над чоловіком, поклала руки йому на плечі й прошепотіла на вухо: «Кохаю тебе».

Гурам поцілував Вірину руку і подякував гостям. Але збоку виглядало так, неначе подяка належала саме Вірі.

П’ять рогів

«Чого я це сказала? Зараз подумає, що я передала куті меду і що з гостями так поводитись не можна. Гурамові неприємна моя увага. Гості підуть, і все буде як завжди: чоловік, якого я не маю, але який є».

Гурам відклав гітару, підвівся, взяв ріг і почав його наповнювати.

— А что, расстрєл отмєняєтся? — захвилювався Борис Іванович Суркатов.

Віра виринула з думок і повернулась на свій стілець.

— Нє-є, нєт, Боря, — поцілунок чоловіка в руку геть збив її з пантелику.

— Вот випьєм ето і расстрєляєм, — Гурам наповнив ріг і підвівся:

— Друзья… Гості… Пілоти… Я хочу випіть за вас. За вашу смєрть. Потому что вот сідєлі ми здєсь і скучалі, а послє вас жізнь стала інтєрєснєй. І я рад, что ми так на скорую руку познакомілісь і расстайомся навсєгда. Ми вас расстрєляєм как воєнних прєступніков. І нє надо, нє надо сльоз. Прошу вас. Ми же мужчіни. Мнє тоже больно ето дєлать, но надо.

— Шкода їх якось, — промовила Віра, але Гурам не почув цих слів.

— Ви всє знаєтє етот фільм, гдє проізносітся тост за малєнькую, но гордую птічку, которая хотєла долєтєть до солнца, но обожгла крилья и упала на самоє дно самого глубокого ущєлья. Помніте, да?

— Помнім, как нє помнім, — погодились пілоти.

— І вот я скажу, что… — Гурам окинув стіл орлиним поглядом, — Віро Юріївно, винеси-но ще рогів. Я ж не буду пити сам.

1 ... 24 25 26 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у вoйнушку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра у вoйнушку"