Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » 595 днів совєтським вязнем 📚 - Українською

Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

185
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "595 днів совєтським вязнем" автора Іван Німчук. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 57
Перейти на сторінку:
слідство. А за хвилинку стіна знову розсунулась, я виступив на коридор і мене повели вже без пригод дальше. Пізніше переживав я таку «хованку» у стіні ще нераз, але це вже не робило на мене ніякого вражіння. Зазначу ще, що такі місця для сховання вязня були розміщені в різних місцях коридорів Лубянки, але вони були так замасковані, що, дивлячись на ту стіну, ви ніяк не пізнали б її призначення, тим паче, що й того ґудзика, за потисненням якого стіна розсувається і засувається, якось не було видно.

По тій першій візиті у слідчого Сіґова стали мене покликати до нього частіше в різних порах дня і ночі. Він далі збирав та списував мої ґенералії і далі цікавився відносинами у Львові. Я оповідав йому про гостру міжнаціональну боротьбу у Львові, про переворот 1918 р. та про здійснення українцями права самовизначення у Львові і в цілому краю. Розповідаючи йому про тодішні бої за Львів між українцями й поляками, змалював я йому й погром жидів, що його перевели поляки після уступлення українських військ зі Львова 22. 11. 1918 p., свідком чого є масові жидівські могили на Янівському цвинтарі. Оповідав я широко і про гірку долю українського народу в Польщі, яка намагалася зрештою всіми силами сполыцити не тільки українців, але й усі інші народи: білорусинів, жидів, німців та литовців, що творили понад 40% загалу населення в польській державі.

Що ж до мого слідства, то воно не пішло з Сіґовим дальше того, що було у Львові.

Автім він дуже мало орієнтувався в міжнаціональних, а іце менше в партійно-політичних відносинах нашого краю, і тут мабуть була причина того, що він мене так багато про ті відносини розпитував. За ввесь час він тільки раз підняв на мене голос. Це було тоді, коли я не хотів без попереднього прочитання підписати одної сторінки зізнань, що їх він зі мною списав. Але він швидко опанувався і, хоч кудись спішився, дав мені ту сторінку спокійно прочитати, після чого я її підписав.

З переслухань у Сіґова пригадую собі ще деякі цікаві моменти, про які тут розповім.

Коли мене привели перший раз до нього, то я, нестрижений і небритий від 6 тижнів, мусів виглядати мабуть страхітливо. А як мене покликали «на допрос» другий раз, мені вже обстригли машинкою не тільки голову, але й лице. І вийшло таке, що Сіґов мене не пізнав. Він довго мені приглядався і питався голосно, чи це я, чи не я. Але найкомічніша сцена зайшла за третім чи четвертим моїм переслуханням у нього, коли я застав його вперше не в цивільному убранні, а в гарній, новій уніформі. Він видався мені тоді зовсім іншою особою, якимсь новим слідчим, і я став говорити до нього по українськи, хоч до того часу говорив з ним по російськи. Сігов сильно сміявся, коли справа вияснилась і я сказав йому, що уніформа зробила його в моїх очах іншим слідчим.

Другий момент був такий: Одного разу Сігов спитав мене, де були в краю повітові організації УНДО. Я відповів, що у всіх повітових містах, і на його питання, в яких, я став їх вичислити, починаючи з заходу, від Ярослава й Перемишля. Це було йому задовго, він нетерпеливився і вкінці потягнув мене до мапи Польщі на стіні та просив переходити ті міста на мапі. Я знову почав із заходу, цим разом від Сянока, Самбора, і поїхав пальцем на північ. Тоді знетерпеливлений слідчий спитав: «А в Станиславові була повітова організація УНДО?» Коли ж я сказав: «Розуміється, що була», він захотів знати, хто був її головою. Я заявив, що в Станиславові в останніх часах зайшли в повітовім комітеті УНДО особові зміни, в їх числі й голови, але прізвища нововибраного голови я не знаю. Вже зовсім знетерпеливлений Сігов відкрив тоді карти: «А адвоката Юліяна Олесницького знаєте?» Я відповів, що особисто його майже не знаю, чому він дуже дивувався, і просив подати хоч найзагальнішу його характеристику. Після того я старався відповідати на дальші запити Сіґова про д-ра Юліяна Олесницького так, щоб йому нічим найменшим не пошкодити. Очевидно, було ясно, що Юл. Олесницький є тут, на Лубянці, і слідчий Сіґов такими нібито незамітними ходами здалека хотів дійти зі мною до його особи і дістати про нього якісь інформації. Відкривши таким робом Юл. Олесницького на Лубянці і знаючи вже про привезення туди разом зі мною през. д-ра Костя Левицького, д-ра Дмитра Левицького і посла Володимира Целевича, я утвердився ще більше в тому переконанні, що там перебувало тоді багато людей з верхівки УНДО.

Вкінці пригадую собі, як той мій перший слідчий на Лубянці витягнув одного разу з шуфляди забрані у мене при ревізії у Львові дрібні записки і збірку українських добродійних марок, яку я мав дуже добре скомплетовану. Він став переглядати ті записки та вимагав пояснень. Але в записках не було нічого цікавого, і мого слідчого заінтересувала куди більше збірка українських добродійних марок. Сігов почав переходити зі мною кожну марку зокрема та хотів знати якнайбільше про кожну з них. Так мені прийшлося дати йому цілу доповідь про марки т. зв. Боєвого Фонду Української Національно-Демократичної Партії з часів перед першою світовою війною, про марки Радикальної Партії з того ж часу і далі Рідної Школи, Ремісничої Бурси, Спортового Товариства «Україна», Пласту й інших організацій. Потім прийшла ціла низка марок Українського Легіону (Українських Січових Стрільців) з часу першої світової війни, як теж марки з портретами Шевченка, Франка, Драгоманова й інших українських діячів; накінець марки, що появилися були вже за часів нашої приналежности до Польщі. А що в тих марках була зображена, можна сказати, вся історія Західної України, то Сіґов слухав історії тих марок та пояснень до них з великим зацікавленням. По докладному перегляді він зібрав знову обережно, наче який філятеліст, всі марки, посортував їх і вложив разом з моїми записками назад до шуфляди. Тої збірки українських добродійних марок мені при звільненні з вязниці, на жаль, не віддали. Сумніваюся, чи є який українець у світі, що мав би тепер повну збірку українських добродійних марок від найдавніших часів аж по нинішні дні. Тому моя філятелістична збірка, що залишилася на Лубянці, є невіджалуваною втратою.

СВЯТИЙ ВЕЧІР НА ЛУБЯНЦІ

Де у важких хвилинах шукає рятунку людина? — 3 розмов на релігійні теми. — Чому в

1 ... 24 25 26 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «595 днів совєтським вязнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "595 днів совєтським вязнем"