Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

346
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії." автора Анатолій Чабан. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 128
Перейти на сторінку:
А. Коротєєв — чудовий воєначальник, прекрасна людина, колишній робітник-шахтар, — познайомив нас з обстановкою напередодні Корсунь-Шевченківської битви і поставив завдання. Нам було наказано розгорнути наступ на Смілу-Городище, щоб потім завершити оточення угруповання, створивши навколо нього суцільний фронт.

Напередодні наступу у військах була проведена велика політична робота. На прикладах героїзму солдатів і офіцерів у попередніх боях, на фактах про звірства фашистських загарбників створювався сильний наступальний порив, визрівала велика ненависть до ворога. У частинах і підрозділах розповсюджувалися листівки, проводилися мітинги дружби родів військ. Робота велася безперервно, за будь-яких умов бойової діяльності.

У партійні організації сотнями надходили заяви з проханням прийняти в партію. По-різному люди висловлювали свої думки в заявах, але серця їх підказували одне — бажання йти в бій комуністом, боротися сміливо, хоробро, не шкодуючи ні крові, ні життя.

Діставши бойове завдання і довівши його до виконавців, з’єднання корпусу, енергійно стискуючи ворога, 29 січня підійшли до зовнішнього обводу корсунь-шевченківського угруповання з південного сходу і в сильних боях 31 січня 1944 року визволили місто Смілу. Можливість виходу оточеним військам на південний схід була ліквідована. У районі Шполи-Звенигородки з’єдналися війська двох фронтів.

Треба було бачити, з яким ентузіазмом, сміливістю, нехтуючи небезпекою, наші війська штурмували позиції ворога. А вони поблизу Сміли були міцні. Траншеї повного профілю з ходами сполучення, дротяні загородження в два кола, численні мінні поля, десятки «сюрпризів» — усе це треба було подолати. Правда, напередодні добре попрацювали сапери, зробивши в дротяних загородженнях і мінних полях десятки проходів. Досить сказати, що рядовий В. П. Мінаєв у ніч на 24 січня зняв і знешкодив десятки ворожих мін. Відважний боєць загинув. Адже сапер помиляється всього один раз у житті.

Бій за Смілу добре був описаний в «Правде» Борисом Полєвим, який спостерігав його особисто.

Кільце оточення стискувалось. 8 лютого німецькому командуванню був посланий ультиматум. Ввечері цього ж дня взяли групу полонених. Здався командир 5 роти 124 піхотного полку німецький обер-лейтенант. Він прийшов добровільно і привів з собою 9 солдатів своєї роти. Полонені сказали, що «настрій особового складу полку пригнічений, навіть панічний. В перемогу ніхто більше не вірить. Всі мріють про те, щоб живими повернутись додому».

Перед грозою і великим боєм, кажуть, завжди настає тиша. І тоді скрізь було тихо-тихо. Рідко де-не-де дзвякне гусениця танка або через недогляд водія загуркоче двигун. Разом з помічником по комсомолу майором Смирним проходимо бойовими порядками. Солдати готуються до бою, по-господарськи перевіряють зброю, боєприпаси.

Розмовляємо з солдатами відділення сержанта Мартинова. Настрій у них бадьорий, всі рвуться в бій. Воїни знайомі зі змістом нашого ультиматуму гітлерівцям.

— Що робитимемо, коли німці відхилять ультиматум? — запитав я.

— Максим Горький говорив, що коли ворог не здається, його знищують, — відповів солдат Андріанов.

— Так, очевидно, завтра почнемо знищувати.

На ранок 9 лютого стало відомо, що німці наш ультиматум відхилили. Говорили, що Гітлер обіцяв оточеним всіляку допомогу, закликав триматися до останнього, гарантував усім порятунок. Очевидно, обдурені солдати плекали якусь надію. У цьому була велика трагедія оточених військ.

Командири, політпрацівники, агітатори всюди роз’яснювали особовому складу наших військ становище на фронті і завдання, що стояли перед підрозділами і частинами. Ми підготували листівки, присвячені наступним боям, поповнили бойові групи свіжими силами, досвідченими воїнами. Комуністи і комсомольці були в перших рядах.

Вранці 9 лютого почався загальний наступ на оточеного ворога. Це був початок кінця німецького корсунь-шевченківського угруповання. Як уже було сказано, корпус наступав у смузі армії на головному напрямку. Після артилерійської підготовки він сильним ударом прорвав оборону ворога і 9 лютого визволив Городище. Наступ був таким швидким, що ворог не встиг повністю спалити місто. Воно нагадувало кладовище. Скрізь неприбрані ворожі трупи, розбита і поламана техніка: танки, самохідні гармати, бронетранспортери. Багато її було з пізнавальними знаками танкової дивізії СС «Вікінг». Це — наша стара «знайома», яку ми і раніше били, але кінець їй прийшов саме тут.

Продовжуючи успішний наступ, 14 лютого ми визволили місто Корсунь-Шевченківський, після чого повернули на Шендерівку.

Оточені німецькі війська не хотіли здаватись. Вони робили все, щоб вирватися з кільця.

Пізніше стало відомо, що німецьке командування, не дочекавшись реальної допомоги від Гітлера, віддало наказ на прорив і вихід з оточення.

Два останніх дні в районі бойових дій стояла погана погода. Йшов сніг, розгулялась шалена хуртовина. Вона засліплювала очі, сковувала рух військ. А навкруги — непрохідні шляхи. Очевидно, на це і розраховували німці. Вранці 17 лютого вони рушили з Шендерівки на Звенигородку, намагаючись вийти з оточення і з’єднатись там із своїми головними військами. На чолі колони йшов штаб угруповання. Гітлерівці прагнули вирватись з кільця за будь-яку ціну.

Проте їх задум було розгадано. Після визволення Корсуня-Шевченківського усі з’єднання 52 армії, вся артилерія, у тому числі й гвардійські міномети, були повернуті в напрямку Шендерівки, Хильок, Комарівки. Кільце оточення зімкнулося настільки, що район, зайнятий німецькими військами, прострілювався з усіх боків не тільки артилерією, але й мінометами. На голови фашистів обрушився шквал вогню навіть з повітря, хоч погода була нельотною. Це було справжнє побоїще. Все змішалося: танки, машини, люди, коні. Над полем гриміла страшна канонада.

Оточені війська були розгромлені. Захоплені в полон ворожі солдати спочатку не могли від страху навіть розмовляти.

І тільки потім, отямившись, як після сну, давали пояснення. Полонений обер-єфрейтор повідомив: «Коли ми рушили, нас з усіх боків почали бити. Було дуже страшно:

1 ... 24 25 26 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."