Читати книгу - "Кривавими слідами"

Відтак Скляр дістав мобільний, приготувавшись занотовувати інформацію в разі необхідності.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 16:31

– Перейдемо відразу до головного, – із серйозним обличчям промовив слідчий. – Ми з вами вже про це говорили, та зараз питання стоїть більш гостро.

Ілона Вітторіно уважно слухала.

– Мені потрібно, щоб ви склали список усіх знайомих вашого чоловіка саме з його, так би мовити, італійського життя.

Ілона замислилася, проте відповіла швидко.

– Та я фактично нікого з тих людей не знаю. Ми познайомилися з Мáрко вже тут, у Рівному. Так, він неодноразово літав у Італію, однак я з ним ніколи не їздила. Він брав із собою кілька разів Крістіну, а я залишалася тут: спершу причиною була чимала завантаженість на роботі, потім вагітність. Перебіг був доволі важким. Не те що була якась загроза, однак самопочуття не давало мені можливості подорожувати. А після пологів тим паче нікуди не могла вирватися. І майже відразу після народження сина в нас почалися проблеми.

– Ви сварилися?

– Так, доволі часто, – Ілона на мить опустила очі. Згадувати весь той час було для неї непросто. – Насправді це почалося раніше, але із часом набуло більших обертів. У мене з’явилися підозри стосовно зради, тож я часто дратувалася.

– А могла в нього бути коханка саме в Італії?

Ілона відповіла не відразу.

– Можливо, – спершу опустила погляд, потім глянула слідчому прямо в очі. – Я думала про цей варіант неодноразово.

«Гм… Погляд відкритий. Зазвичай так дивляться, коли говорять правду. Але ж, бляха, у тебе такий мотив!» – Скляр несподівано для себе усвідомив, що йому шалено хочеться, аби саме вона виявилася замовницею вбивства. У неї є мотив, який ніхто не стане і не зможе заперечити: значні статки, які вона отримує після смерті чоловіка. До того ж, вона була в Києві. І її брат був там. А за останніми даними поліції вбивця з якихось причин заїжджав до столиці аж із самого Рівного. Тільки от Ілона Вітторіно була на семінарі по роботі, а її кузен літав до Мінська зовсім з іншого аеропорту. І цьому всьому чимало підтверджень. Слідчий стис губи і видихнув.

– Знаю, він спілкувався по скайпу з дядьком, із яким у нього бізнес, – тим часом продовжувала розповідь Вітторіно. – Ще з двома друзями. Проте вони завжди говорили італійською, а я не знаю цю мову, – стенула плечима. – Часто до їхніх розмов приєднувалася Крістіна: Мáрко садовив її на коліна, щоб їй краще було видно, і вони всі весело про щось балакали… Тільки от без мене.

«Ну так, не вельми приємно, коли тебе не приймають у компанію», – погодився подумки Єгор. Знову зітхнув. Як не намагався вибудувати всі існуючі факти проти цієї жінки – не вдавалося.

– Я складу список. Зараз, – Ілона підійшла до робочого столу, вирвала листок із перекидного блокнота і почала на ньому швидко писати.

– Ось, – простягла папір. – Це всі з його італійського оточення, кого я згадала.

Скляр узяв список.

На листку із записника, що побіжно рекламував якийсь засіб для чищення ротової порожнини, значилося шість осіб. Щойно він вийде звідси – відразу зателефонує Тарасові, аби опер перевірив цих людей, чи не прилітали вони нещодавно в Україну. А потім Нагай відправить запит до італійських колег – хай би там поспілкувалися із цими людьми. Принаймні не з порожніми руками він звідси вийде, подумалося.

Ховаючи список до спідньої кишені куртки (слідчий так і не зняв верхнього одягу, лише розстебнув), перевів погляд на Ілону, яка зараз дивилася на нього зверху вниз, стоячи зовсім близько. Звузив очі. Несвідомо, як завжди. Пробіг її обличчям скануючим поглядом. У жінки зринув подив. Очевидно, вона не могла зрозуміти, чому на неї так дивляться. Та цей нюанс зовсім не бентежив Скляра. Нехай знітиться. Усе, що завгодно, аби примусити підозрюваного нервувати. І вона таки розхвилювалася. Але Скляр чітко розумів, що це зніяковіння охопило б будь-кого, якби на нього так витріщалися. «Блядь!» – вилаявся в думках.

– А цього чоловіка ви знаєте? – Скляр вийняв із папки фото невідомого з «Епіцентру», зроблене із записів камер спостереження.

Вітторіно уважно роздивилася знімок.

– Ні, ніколи не бачила, – повернула фото. – Хто це?

– Ви впевнені?

– Впевнена, – відказала без тіні сумніву в голосі.

Слідчий сховав фото до папки.

– Це вбивця?

Скляр знову пильно глянув їй в очі.

– Ми не знаємо. Можливо, ця людина причетна до справи.

– Дивись, який ескіз намалювала Руслана! – радісна Крістіна ввірвалася до кабінету, тягнучи за собою Руслану, високого зросту молоду жінку зі світлим волоссям та сірими очима. Чарівна усмішка і білосніжні зуби. Красиве засмагле обличчя. Скляр уже десь бачив це обличчя. Зовсім недавно. Багато часу не знадобилося слідчому, аби згадати.

Крістіна завмерла. Дівчинка зовсім забула про присутність тут поліцейського. Однією рукою вона і досі трималася за руку Руслани, в іншій мала ескізи сукні ніжно-рожевого кольору. Від хвилювання дитина міцно стиснула папір, від чого той зіжмакався.

– Обережно, не зіпсуй! – лагідно вигукнула дизайнерка. Забрала в дівчинки ескізи й почала вирівнювати. На слідчого подруга Віталіни Волошко, а це виявилася саме вона, мало звернула уваги. Поліцейського вона не знала, оскільки з нею спілкувався інший його колега. Нарешті, закінчивши, вона привіталася з незнайомим для неї чоловіком. Із цікавістю роздивилася зовнішність. Таких рудих дизайнерка ніколи ще не бачила.

– У Крістіни скоро день народження, – пояснила Ілона. – Ми вирішили пошити їй на святкування сукню.

– То ви знайомі? – поставив пряме запитання Скляр, звично, проігнорувавши інформацію, яка ніяким чином не стосувалася справи.

– Що ви маєте на увазі? – не зрозуміла Ілона.

Руслана теж не втямила, про що мова.

– Ви ж приятелюєте із Віталіною Волошко, – скоріше не запитав, а ствердив рудий.

– Так, а що? – щиро здивувалася Руслана.

– І ви були з нею в ніч убивства Мáрко Вітторіно, – знову ствердження замість запитання.

– Це слідчий, що проводить розслідування, – швидко пояснила Ілона дизайнерці.

– Зі мною спілкувався ваш колега ще вчора, – відказала красива блондинка. Здивування все ще не минулося, хоч тепер вона і зрозуміла, що до чого. – Так, вона була в мене.

– Усю ніч? – несподівано запитав слідак. Скляр і сам не міг зрозуміти, чому ставить це запитання. Інтуїція підказувала, що варто уточнити. Ні, він довіряв колезі, але якщо так несподівано