Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Тварина, обдарована розумом 📚 - Українською

Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тварина, обдарована розумом" автора Робер Мерль. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 114
Перейти на сторінку:
мене стати передавальною антеною біля Севілли».

В кімнаті пронизливо задзеленчав телефон.

— Негідник! — вилаявся Сі. — Саме в ту мить, коли я збирався заснути.

Він зняв трубку.

— Білле, говорить Кейт, — чулося в трубці. — Я наважився потурбувати тебе, бо щойно одержав телеграму з агентства. Перекажу тобі її кількома словами: «В Радянському Союзі категорично заборонили ловити дельфінів у його водах. Кожного рибалку, що поранить або вб’є дельфіна, буде притягнуто до суворого покарання».

— Отакої, — промимрив Сі. — Яким числом датується телеграма?

— Дванадцятим березня.

— Дякую, Кейте.

Він поклав трубку.

Перегодя Сі підвівся. Вже й спати йому не хотілося. Він озув пантофлі й став проходжатися вздовж і впоперек кімнати.

ІV

— Пам’ятаєш, як отой дивак Сі приходив тоді пополудні морочити нам голову із своїм помічником, схожим на боксера, — сказала Меггі. — В усякому разі його помічник був гарніший за нього. Мене холодом обдавало від погляду того дивака Сі.

— Пригадую, — озвалася Лізбета. Вона лежала на одній половинці подвійного ліжка в кімнаті, в якій мешкала з Меггі. Було ще тепло, крізь штору ледь-ледь проникало сонячне сяйво. Лізбета була в плавках і бюстгальтері. Висока, кремезна, білява, атлетичної будови, з правильними рисами обличчя, широким чолом і квадратовим підборіддям, вона скидалася на вродливого юнака, розумного й вольового, який в останню мить, наче з чиєїсь помилки, виявився дівчиною. Навіть її повні груди не спроможні надати їй жіночності. Лізбета підвелася на лікті й, затягшись сигаретою, з виглядом завзятого курця пильно уп’ялася синіми очима в Меггі.

— Пам’ятаю добре, — сказала чистим голосом, — Арлетта повела їх до лабораторії. Вона була в новенькому купальнику, що підкреслював її маленьку красиву статуру. А я підсіла на пліт до тебе в басейні.

— Еге ж, саме того дня Севілла порвав з нею, — сказала Меггі. — Він вернувся додому дуже пізно. Був розгніваний. Тоді й сказав мені: «Коли знову телефонуватиме місіс Фергюсон, скажете їй, що мене немає». Я підвелася й, насилу стримуючись від сміху, спитала: «Чи надовго?» Він лише звів угору брови. «Ну що ж, — сказала я, — я хотіла б знати, чи це рішення тимчасове, а чи остаточне?» — «Ви самі побачите», — мовив він. Судячи з цієї рішучості, я зрозуміла, що то було остаточне рішення. Запитуєш, чи я була рада. Не відаю, чим вона його вразила, але Севілла прийшов розгніваний. Тільки згодом я, розмірковуючи про все це, запитувала в себе, чи добре вчинив він, порвавши з нею.

— Я теж думаю про це, — сказала Лізбета, насупивши брови.

Вони перезирнулися й замовкли. Дівчата не знали чи думали про те саме, бо навіть не дивилися одна на одну. Збігла ціла мить. Вони поводилися так, як дві обережні кішки, що, опинившись віч-на-віч, втягували пазури в лапки, а відтак, сідаючи, ховали ці лапки під себе й мружили очі.

— Такої думки дотримується Боб, — порушила мовчанку Меггі. — Ти знаєш, який він проникливий. Він розуміє мене ще до того, як я маю щось йому сказати. Між нами склалося вельми дивне спілкування. По суті, достатньо звичайнісінького погляду й не треба вже слів. Такі самі стосунки я мала з Джеймсом Діном. Бідолашний Джеймс, він запам’ятався мені точнісінько таким, яким був тоді, коли сидів у старому шкіряному фотелі у тітки Агати в Денвері і мовчки дивився на мене сумними очима. Ти, певне, пригадуєш його схвильовані очі, які мовби ввібрали в себе весь смуток світу. Що ж до Боба, то тут зовсім інша річ. Він надто сором’язливий. У найкритичнішу хвилину так боїться кожного вияву почуттів, що не відаю, чи зможу оголосити цього літа про наше одруження, як я сподівалася раніше.

— Невже в нього справді?.. — запитала Лізбета, звівши вгору одну брову.

— Та що ти! Не думай так, — відповіла Меггі, випинаючи вперед своє рум’яне обличчя й надуваючи товсті губи, — бо то зовсім не в характері Боба. Він навіть не наважувався поцілувати мене. Боб такий делікатний, що ніколи не дозволить собі зайвого жесту, весь із півтонів і нюансів. До речі, якось ми обоє робили покупки в місті, й раптом він, завмерши перед білою з чорними смугами блузочкою, сказав: «Яка вона гарненька! Настільки чудова, що я хотів би купити її». Я засміялася: «О Бобе, невже ти носив би це ганчір’я!» — «Люба моя! — він раптово спалахнув, почервонівши до самісіньких вух і сказавши квапливо, відвернув голову. — О, ні, я думав про тебе, гадав, що вона пасуватиме тобі». Мені й мову відібрало, так я розхвилювалася. Цим він натякав на наше майбутнє спільне життя, коли ми одружимось. Я аж схопила його за руку й мовчки потисла її. Але навіть цього було забагато для нього. Боб відсмикнув руку назад і сухо сказав: «Ти що, Меггі, збожеволіла, що з тобою?» Хіба він не чарівний?

— Так, так, — відказала Лізбета, розглядаючи свою сигарету. Вона упріла, бо кімната не провітрювалася. Дівчина палила ментолову сигарету і мислила зітхаючи: «А зараз знову почую про Джеймса Діна, й про Севіллу, й про Боба. Надокучлива ж ця Меггі. То в неї справжній гандж. Якби не її доброта, я зненавиділа б її. І коли-не-коли буває така бридка, що аж огиду викликає. Мені завжди хочеться дістати хустинку й витерти їй куточки очей».

— Мені забаглося, — сказала Лізбета, сидячи на ліжку, — одягти купальника й піти скупатися в басейні.

– Іван тобі завадить, — озвалась Меггі. — Ти знаєш, саме зараз він непривітний, не кажучи вже про його укуси й удари хвостом.

— Так, я знаю, він чудовий, такий міцний і щирий.

— Якось він ухопив мене за кісточку (ти знаєш, він ставиться до мене інакше), ну, й не хотів відпускати, я ледь не втопилася.

— Я питаю себе, — мовила Лізбета, підвівшись і простягши праву руку за рамено, щоб розстебнути бюстгальтер, — чи Севілла не готує собі розчарування, сподіваючись на диво від нової самиці. Зрештою, якщо Іван не вміє будувати речення, я не розумію, як одруження може допомогти йому в цьому. То

1 ... 24 25 26 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тварина, обдарована розумом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тварина, обдарована розумом"