Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча 📚 - Українською

Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"

263
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча" автора Стефан Цвейг. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 69
Перейти на сторінку:
найменшу розкіш, ба навіть тільки стояв біля неї, того вважали за «mauvais riche» (так казав Фуше), той уже був підозрілим; той, хто мав славу багатія, мусив тремтіти і труситись. А тепер знову тільки багатій міг тішитися славою. Настала щаслива й благословенна доба (як завжди під час безладдя) для грошоробів. Бо багатство переходило з рук до рук, спродувались маєтки — на цьому заробляли. Майно еміґрантів розпродували з аукціону — збагачувались і на цьому. В страчених відбирали майно — і тут не без шеляга. День у день падав курс асиґнацій, дика інфляційна лихоманка трусила країну — і це заробітки. На всьому можна було заробляти, коли маєш спритні загребущі руки і зв’язки з урядом. Але найщедрішим джерелом була війна. Ще 1791 року, на самому початку, кілька проноз (як і 1914 року) зробили відкриття, що й на людожерній війні, яка знищує цінності, теж можна мати прибутки, але тоді ще живі були Робесп’єр і Сен-Жюст — непідкупні, що безжально хапали «accapareurs»[21] за горлянку. Зате тепер, коли цього Катона — слава тобі господи! — страчено і ґільйотина іржавіє десь у коморі, спекулянти й армійські постачальники відчули для себе золоту пору. Тепер можна взятися постачати кепське взуття, та за добрі гроші, завдатками й реквізиціями щедро понапихати кишені. Звичайно, якщо постачання дадуть у твої руки. Тому для таких оборудок завжди потрібні певні посередники, яким цілком можна звіритись, а вони, маючи доступ до приймалень, пробиватимуть шлях, відкриваючи шахраям задні двері до стайні, пускаючи до найситіших ясел війни і держави.

Для таких-от гешефтів Жозеф Фуше тоді був ідеально придатний. Злидні неначе вимели все його республікан­ське сумління, ненависть до грошей він спокійнісінько закинув на горище — а напівголодного купити можна за безцінь. Крім того, в нього найкращі «зв’язки», він, коли хоче, може дістатись (як викажчик) у передпокої Барраса, президента Директорії. Отак, немов раптом переродившись, комуніст-радикал 1793 року, що прагнув по­всюдного випікання «хліба рівності», перетворився на довірника новоспеченого республіканського банкіра й за добрі відсотки почав опікуватись усіма його бажаннями та гешефтами. Наприклад, шахрай Енґерло, один з найнахабніших і найбезсоромніших грошоробів Республіки (Наполеон люто ненавидів його), постав перед тяжким звинуваченням: він удався до надто зухвалих спекуляцій і на постачаннях досхочу постачив власні кишені. А тепер йому загрожує процес, що забере купу грошей, а може, й голову. Що робить людина в такій ситуації (і тоді, й тепер)? Звертається до будь-кого, хто має міцні зв’язки «нагорі», політичний або особистий вплив і міг би «залагодити» дратливу справу. Отже, звернулися до Фуше, Баррасового викажчика, а той одразу намастив п’яти салом і побіг до Всевладного (листа опубліковано в його мемуарах) — і справді, нечисту справу м’яко й безболісно зведено нанівець. За це й залучає його Енґерло до армійських постав і до біржових оборудок. Але l’appétit vient en mangeant[22], 1797 року Фуше відкриває, що гроші тхнуть значно краще, ніж кров 1793 року, і завдяки своїм новим «зв’язкам» — з новітніми фінансистами й корумпованим урядом — засновує нове товариство постав для армії Шерера. Солдати бравого генерала воювали в поганеньких чоботях і замерзали в тонюсіньких шинелях, їх розбили на рівнинах Італії, та ось що переважило: компанія Фуше—Енґерло, а ймовірно й Баррас, мала з того величезні прибутки. Щезла відраза до «мерзенного й ганебного металу», про яку ще три роки тому повсюдно розводився ультраякобінець і суперкомуніст Фуше, забулися виливи ненависті проти «па­скудних багатіїв», забулося, що «добрий республіканець не потребує нічого, крім хліба, заліза й сорока екю на день»: тепер він урешті вирішує забагатіти й собі. Бо у вигнанні Фуше збагнув владу грошей і служить їй, як і будь-якій владі. Надто довго й тяжко поневірявся він на дні, зазнавав гидких упосліджень у намулі зневаги та злиднів — і тепер аж дметься, видираючись «нагору», в той світ, де за гроші купують могутність, а з могутності знову карбують гроші. Першу копальню на цьому найбагатющому родовищі вже вирито, зроблено перший крок на фантастичному шляху від мансарди на шостому поверсі до герцоґства, від безхліб’я до статку в двадцять мільйонів франків.


Тепер Фуше, остаточно позбувшись невтішного баласту революційних принципів, став меткішим і миттю знову вихопився на коня. Його приятель Баррас удався не тільки до непевних махінацій із грішми, а й до брудних політичних оборудок. Він тишком-нишком за герцоґський титул і грубу торбу грошей хотів продати Республіку Людовікові XVIII. Тут були на заваді тільки його сумлінні колеґи з республіканськими поглядами, як-от Карно, що й далі вірили в Республіку й не хотіли розуміти, що ідеали існують тільки на те, щоб на них наживатися. І в державному перевороті 18 фруктидора, що забрав від нього надокучливу варту, Баррасові, безперечно, чимало допоміг Фуше, роблячи потайні підкопи, бо тільки-но його компаньйон і захисник Баррас став необмеженим господарем Ради п’ятьох — оновленої Директорії, наш пітьмолюб миттю дотиснувся до нього, вимагаючи платні. Баррас мусить дати йому роботу — чи десь у війську, чи зробивши політиком: будь-де, доручити будь-що, аби лиш напхати кишені й вибратися з багаторічних злиднів. Баррас, уживавши цього чоловіка для своїх оборудок, навряд чи міг відмовити служникові, та все ж ім’я Фуше, ліонського ката, занадто відгонило смородом пролитої крові, щоб у медовий місяць реакції відкрито компрометувати себе з ним у Парижі. Отож Баррас спочатку послав Фуше представником уряду до війська в Італію, а потім у Батавську республіку до Голландії вести таємні переговори. Адже Баррас уже з досвіду знає, що Фуше — майстер потайної інтриґи, а невдовзі пересвідчиться в цьому й на власній шкурі.

Таким чином, 1798 року Фуше — посол Французької республіки, він уже знову на коні. Як колись за криваву місію, так тепер за дипломатію він береться з однаковим холодним завзяттям: надто в Голландії Фуше досягає бли­скавичного успіху. Вирісши на трагічному досвіді, визрівши за буремної доби, виховавшись у суворому горнилі злиднів, Фуше знову сповнений давньої діяльної моці, поєднавши її з новою обережністю. Незабаром верхи, ті новітні володарі, побачили: цей чоловік робитиме що завгодно, хилитиметься за вітром і скакатиме за гроші; догідливий перед вищими, нещадний до нижчих, це достеменний і вправний мореплавець серед збурених хвиль.

1 ... 24 25 26 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"