Читати книгу - "Гуляйгора"

Озирнувся: ніхто не відставав. Другим був Юхим Рогов, далі Кубрак, Солод. Вітерець підганяв у спину.

З польового вагончика, що стояв посеред лану, співало радіо. Воно принесло йому, мов лелека, згадку.

…Ця сама мелодія лине з репродуктора в кімнаті гуртожитку. Хлопці познімали сорочки, сидять у майках, слухають: «Гренада, Гренада, Гренада моя…» Ще бринить пісня, а диктор уже розповідає про мітинг, який відбувся в Москві, про Іспанію й про військовий заколот проти республіки. Часто звучить у промовах огидне слово — фашизм. «Руки геть від Астурії,— заявляють московські робітниці.— Фашизм не пройде. Но пасаран!»

Боже ти мій, як далеко Іспанія, а радянським людям близьке її горе. І там, як нещодавно в Австрії, піднімає голову фашизм. У друзів Павла Чепеля, будівельників, що приїхали на заробіток до робітничого Харкова, є своя думка. Вони то слухають радіо уважно, то перемовляються між собою. Сергій Макуха тільки минулої осені демобілізувався, танкіст. «Нас би туди, ми б їм усипали по перше число».

— Не бійся, — втручається з розмову Федір Костиря. — Як треба буде, і туди наші соколи долетять, підсоблять астурійським робітникам. Думаєш, що так собі Чкалов в Америку літав? Погостював трохи і додому? Ні, братці, суть не в цьому. Як можна до Америки, то до Іспанії все ж ближче.

Згадує Макуха: «Троє з села нашого на льотчиків учаться».

Радіо в гуртожитку говорило і про Францію. І там піднімаються робітники на захист Австрії, Іспанської республіки. Уряд, щоправда, розганяє антифашистські демонстрації, не хоче, як видно, сваритися із своїми сусідами — італійцями, які на весь світ заявили, що вони за Гітлера. Ще й допомогу йому обіцяють. Одне слово, заварилося у світі.

А музика в ефірі звучить піднесено, бадьоро. Добре знайомий гуляйгірський баяніст Афанасій Кущ, якого запросили працювати на радіо, вже не «Турецький марш» грає, а марш Будьонного. І другим номером іде в нього ще один мотив, його частенько чував Павло з уст Яна Дзеніса. На повну силу своїх міхів виплескує знайому мелодію баян…

Події особистого життя в дорозі часто згадувалися Павлові.

— …Кінчайте вечеряти. Лектор у червоному кутку чекає, а ви тут дискутуєте.

— А про що лекція? — поцікавився Сергій Макуха, підморгуючи товаришам. — Про опіум для народу?

— Бач, який грамотний! А для кого об'яви пишуться? Чорним же по білому сказано: «Фашизм — ідеологія догниваючого класу».

Лекція, певно, не вабить Петра Костирю, тому він і не поспішає. А Сергій Макуха збирається, збризкує одеколоном свій непокірний чуб. Сорочку одну забракував, витяг іншу, чорну, із стоячим коміром, білими, густо пришитими гудзиками.

За столом незнайома дівчина. Чорнява, обличчя строге, спокійне. На стіні велика карта Європи. Слухачів ще малувато, але чути голоса в коридорі. Ткалі підійшли. Постояли трохи при вході — чи є для них місця. Розсілися по двоє, по троє. Декотрі навіть за руки трималися, шоб разом бути. Це, певно, землячки. У сільських звичка така, ще шкільна, залишилася. Отак разом і в місто подалися, змовившись.

Клопотовський приніс графин з водою. Одягнений небуденно, на лацкані нового піджака значки. Найвище в центрі — сріблястий з червоним прапорцем: земна куля і на ній залізні грати, крізь них — рука з полотнищем: «Не забувайте нас!»

— Так що починаємо лекцію, товариші, — Клопотовський підніс ближче до очей папірця, немов читав. — Виступить тов. Зінаїда Кретова, завідуюча військово- спортивним відділом обкому комсомолу. Прошу дотримуватись абсолютної тиші. Тема дуже політична Яка саме — почуєте.

Хтозна з якої причини хвилювався досвідчений головуючий. Може, тому, що в ролі лектора — завідуюча з обкому.

— Чи я недочув, чи не зрозумів. Назвав її наш Клопотовський начальством з військового відділу? — тихо перепитав Федір Костиря у Чепеля.

— Ніби так, — відповів Павло.

— Хлопця на таку посаду не знайшли? — дивувався Федір і придивлявся.

Клопотовський сів, але знову підвівся, ні з того ні з сього заплескав у долоні, запрошуючи присутніх підтримати його. Дівчат агітувати не треба. Ляпали гучно і довго. Це ж і їм честь: лектор Кретова.

— Хто з вас любив у школі географію? Підведіть руки. Ну, ну, сміливіше. Тепер мені треба, ш;об ви самі знайшли на цій карті три великі міста. Рим — столицю Італії, Берлін — німецьку столицю, Відень — столицю Австрії. Ну, хто сміливіший?

Заворушилися дівчата: одна рука, друга. Хлопці, певне, не вірили в свої знання — сиділи — або не вважали за потрібне хвалитися.

Ніби для того, щоб захистити честь сильної статі, Клопотовський рішуче підхопився.

— Дозвольте, до карти піду я.

Кретова кивнула йому.

О, карту Клопотовський знає. Три європейські столиці, які останнім часом дуже часто згадувались і по радіо, і на сторінках газет, були упевнено показані травмованими пальцями. І вже з власної ініціативи комендант гуртожитку показав ще одну точку — Париж.

— Францію поки що я не згадувала. Чому ви і Париж назвали?

— Аякже! Велика держава.

— Маєте рацію — велика. Францію, справді, не обминеш. Але тоді вже слід, мабуть, назвати і Лондон. Такий маршрут у фашистів. Завоювання усієї Європи. На заході, і на сході. Ну, та про це поговоримо пізніше. А зараз про фашизм як такий. Звідки у нього зажерливість і самовпевненість? Нині всі газети, радіо говорять про це. Опубліковано, ви знаєте, важливі документи Сьомого конгресу, І ще я хочу звернути вашу увагу на антифашистську літературу. З Німеччини емігрували