Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Монети для патріарха 📚 - Українською

Читати книгу - "Монети для патріарха"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Монети для патріарха" автора Костянтин Артемович Когтянц. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 59
Перейти на сторінку:

— На полювання їде!

Недаремно попереджав, бо ясновельможного можна було прийняти за сотника.

Супроводжувало його з десяток людей, усі вперемішку: козаки, молдовани, два татарина…

Щоправда, усі вони явно були досвідченими воїнами, з жодним із них Мусій не бажав би схреститися сам на сам. Тут, у голому степу, де засідка була малоймовірна, вони могли відбитися і від значно більшого загону.

Мусій, як і всі, спішився і вклонився, втім, позираючи… І мало не заволав уголос.

Власне кажучи, якби ханський гетьман не був верхи, Ільченко ніколи б не здогадався. Але він часто бачив верхи гетьмана обох берегів Дніпра.

Якщо пофарбувати частину волосся Петра Іваненка{30} на прізвисько Петрик у сивий колір та додати на обличчі кілька зморщок, то буде Іван Мазепа.

Це пояснювало все — і те, що начебто Петрик якийсь родич Кочубеям, але ніхто не знає який, і що за нього видали якусь Кочубеєву небогу (мабуть, на той час батько вже став якщо не гетьманом, то значним старшиною!), і все інше.

— Та-ак, — протягла Люба з дивним виразом обличчя. — Богдане, ти зрозумів?

— А що я повинен був зрозуміти? — здивувався той.

Лятавка повернулася до брата, і її очі стали змінювати свій колір. Та з такою швидкістю, що Мусій навіть спостерігати не встигав, скільки було отих кольорів!

— А нам знати не треба? — неначе звідкілясь збоку почув він свій голос.

— Можливо, й треба. Можливо…

— То через мене? — хмуро поцікавився Яків. — Ну добре, далі я сам поїду. До Дубоссар уже близько. Дякую за товариство, про вас нікому не скажу нічого.

— Постривай! — наважилася Люба. — Тобі першому знати треба, якщо ти хочеш тут жити. Він мертвий.

Ніхто не зрозумів, кого вона має на увазі.

— Гетьман. Петрик — піднятий мрець.[47]

— Упир?! — не витримала Мар’яна.

— Ну, цим словом ви різні речі звете. Мертвий він. І давно.

* * *

Гетьман невеликої (два містечка та два десятки сіл) держави бив птахів з лука — одна з небагатьох радощів, що залишилися в його існуванні.

Власне кажучи, він міг навіть їсти цих птахів, і, мабуть, їстиме та нахвалюватиме — аби ніхто ні про що не здогадався. Але смаку не відчує.

Попався! Більш як у тридцять років він, як дитина, попався!

Та відьма… Чи то була не відьма і взагалі не людина?

Він прийшов, бо йому все настобісіло. Кпини майже в обличчя, хоча чоловік його матері ніколи не зрікався її сина, та схожість, схожість… Зневажливе ставлення дружини. Коли її видавали за нього, малося на увазі, що це Мазепа допоможе Кочубеєві узяти булаву, а про те, що він сам її візьме, — ніхто й не думав. І вийшло, що жертва, яку її вмовили принести, — даремна. А Мазепа, що чим далі, тим більше спирався на духівництво, не міг (навіть якби хотів) засипати золотом свого байстрюка. Хоча посаді канцеляриста багато хто заздрив, вона непогано оплачувалася і вважалася високою, але він тоді вважав себе вартим набагато більшого.

— Два шляхи в тебе, — сказала відьма (чи сатана в жіночій подобі?). — Або будеш канцеляристом до кінця життя і нічого ніколи не зміниться. Або — якщо ти піднімеш повстання проти свого батька, — станеш гетьманом з руки хана!

— Надовго? — Яким розумним він собі здавався, бо здогадався поставити оце питання.

— Поки не ляжеш у домовину.

Він хмикнув, згадавши розповіді, що Опара гетьманував близько місяця, а потім був страчений.

— А топтатимеш ряст іще довго. Дуже довго. І в домовину ляжеш, коли самому вже набридне, коли стомишся по землі ходити.

Йому 6 замислитися, чому відьма не каже «помреш», а «в домовину», не «житимеш», а — «топтатимеш ряст», «по землі ходити». І от він топче ряст, ходить по землі, але не живе… І в домовину — принаймні поки що — не хоче. Яким би сірим та безрадісним не було його буття, думка про те, що і цього не буде, — лякає. Як лякає й думка, що там?

Петрик непомітно помацав лівицею груди. Всім, окрім довіреного слуги, він каже, що там рана, яка не бажає загоюватися,[48] — так, власне, і є. Отвір від списа, і де хто чув, аби на мертвому тілі загоювалося?

Дем’ян, довірений з довірених, з’явився з-за кущів, простягнув шматок пергаменту, який витяг з тайника. Нема чого зв’язковому від батька знати, до кого його послано. Цікаво, чи знає батько, з ким помирився?

Він пам’ятав ґратку і вмів читати шифровки без неї — кажуть, Орлик теж такого навчився.[49] Батько наказує з’ясувати,

1 ... 24 25 26 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Монети для патріарха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Монети для патріарха"