Читати книгу - "Брати-віталійці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На півночі, як і скрізь за тих часів, процвітали вбивство, отруєння й немилість — засоби, якими панівна верхівка стверджувала й розширювала свою владу. Головою всьому була сила. Володарів струювали найближчі їхні родичі, добивали під час хвороб, заманювали в пастки або ув’язнювали довіку. Народ підпадав то тому, то іншому коронованому царевбивцю чи отруйникові. Для знатних панів старанність селян, могуть городян, заповзятливість купців спричинялись до затяжних чвар, розбишацьких нападів та віроломних убивств. А коли йшлося про те, щоб знекровити супротивника, вони утримували на свій кошт розбійників і потурали піратству.
Королева Данії воювала з Ганзою і пособляла балтійським грабіжникам, одкривала їм свої гавані й закуповувала в них здобич. А невзабарі ганзейські міста Вісмар та Росток теж вербували до себе піратів — «вільних морських солдатів»[14] — і хитро послуговувались ними у війні з Данією.
Отож березневого дня 1388 року, коли до Маргарити завітали державні шведські гості на чолі з могутнім намісником їхнього краю Бо Йонзоном Гріпсом Гріпсгольмським і запрохали у неї захисту од засилля Ганзи й герцогів Мекленбурзьких, королева пообіцяла їм допомогу.
Нещодавно у битві під Фальчопінгом шведський король Альбрехт Мекленбурзький зазнав від неї нищівної поразки. Шведські дворяни і гольштінські графи перемкнулись на полі бою у датський табір. Альбрехт Мекленбурзький із своїм сином попав у полон. Звитяжна королева Данії одягла їх у блазенські ковпаки і заточила до вежі ліндгольмського замку. Як і Норвегія, Швеція опинилась під рукою Маргарити. Опір учиняв лише Стокгольм. Під орудою молодого Йоганна Мекленбурзького він одбивав усі нальоти датчан. Дуже допомагали йому й численні тамтешні німці. Застольне місто Швеції розгорілись затяжні й жорстокі бої. «Не впаде Стокгольм — не впаде Швеція!» Так розуміла діло Маргарита. Герцоги Мекленбурзькі, родичі полоненого Альбрехта, закликали своїх підданців до боротьби з Данією, добивалися звільнення і возз’єднання Шведського королівства. Вони вперто кували сили, примусом тягли за собою свої міста Вісмар та Росток і за тодішнім військовим звичаєм пособляли щомога балтійським піратам, видавали їм грамоти на право морського розбою та підмовляли їх воювати своїм коштом із Данією, а воднораз і постачати харчами обложений Стокгольм.
Капітан Клаус і його друзі жили буйним розбійницьким життям. Жоден корабель на Балтійському морі не минав їхніх рук. Воювати для них було насолодою. Вони нападали і на купецькі судна, звідки G вони не йшли, і на добре озброєні вітрильники.
«Женев’єва» та її капітан давно вже мали нові імена. Колишній Гозангів корабель зробився «Морським тигром», мисливцем за вовками-багатіями, і вистежував насамперед вульфлямівське поріддя. Одначе Клаус, найхоробріший серед своїх побратимів, одержав кличку не за сміливість, а за те, що над усіх випивав. Хоробрість у них нікого не подивляла: відважні й відчайдушно сміливі були всі «тигряни» — боягузів не терпіли на піратських суднах. Але ж вихилити за один дух шестилітровий глек, якого «тигряни» запожили на новгородському вітрильникові, був удатний не кожен, хоча славних пияків серед піратів не доводилось шукати. З цим ділом справлявся блискуче хіба що один Клаус. Він притьмом вихиляв шестилітрову чашу прямо собі в горло, і за таку дивоглядну випивку його прозвали Штертебекером.[15]
Пірат Клаус Штертебекер був дужий і ставний чолов’яга. Його, вимогливого капітана і чуйного друга, всі добре слухались і майже обожнювали.
Чи варто дивуватись, що безбатченко Клаус, який колись марив стати звичайним моряком, вибився в капітани, та ще й на піратському судні? Аніскільки. Бути капітаном він мріяв завжди, й охоче пішов би ним лише до Гозанга, тільки не до Вульфлямів. Йому аж не вірилось, що він сам собі господар на морі. Попервах Клаус мстився за Гозанга, ворогував з багатіями, заступався за знедолених друзів — цеховиків і селян. Але коли здружився з розбійниками Мікаелем Гедеке і Вігбольдом, йому тільки й лишилось, що повести піратську війну з усією панотою.
Жилося на піратських кораблях украй тяжко, проте не гірше, ніж у містах під чоботом вельмож, а на селі під натаєм у дідичів. Трудовий люд нидів у нестерпній скруті. Кожен потяг до волі, до поступу вперед придушували по-дикунському. На міських майданах раз по раз спалахували вогнища і поглинали жертву за жертвою. Кати працювали не складаючи рук. Тортурами пани залякували народ і тримали його в покорі.
Церква, яка доскочила світського володарства, навперейми з багачами вистежувала, спалювала й колесувала єретиків.
Хто бажав уціліти серед цієї гризні, той не питався ні прав, ні справедливості, а цілковито покладався на самого себе і на свій меч. Клаус Штертебекер узявся за зброю і в кривавій боротьбі з вовками у людській шкурі теж не відав милосердя. З ворогами не панькався — нищив упень. Проте ніколи не вбивав неімущих моряків і вільнодумних цеховиків; матроси із захоплених суден самі вибирали, куди їм іти: на «Морського тигра» чи під чотири вітри. А бранці, які приставали до піратів, були нестямно хоробрі й не боялись ні смерті, ні дідька, ні десятого болота.
На розбійницьких кораблях панував бунтарський дух, палка зненависть до міських вельмож і сільської шляхти. Але то був стихійний анархічний настрій, скерований на знищення ворогів, та й тільки. Самі моряки рвалися на волю й простір, аби не бути рабами, не бути залиганим бидлом у заможників. Вони жили з грабунків і вважали себе правими, бо одбирали в багачів награбоване. В гаванях розбійники збували навойоване майно і вимінювали його на речі першої потреби. Вони щедро обдаровували злиденних голодранців без сорочки на хребті і гроша за душею.
Тим-то пірати й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати-віталійці», після закриття браузера.