Читати книгу - "Сім стихій"

Уже зовсім розвиднилось. Я забрався в каюту і повалився на диван, не роздягаючись. Запитання і далі тривожило мене. Я знову ніби бачив підводний сад, був він тепер майже реальний, справжній морський сад на самому дні долини, осяяної зеленим світлом. Мабуть, Аїра передала мені частину вічних видінь, які назавжди лишились у її свідомості. Хто знає, скільки літ чи тисячоліть тривав той зачаклований стан, коли навкруги підводна півтемінь, і зачарований сад, і повільні хвилі на поверхні народжують ледь видимі полиски — тиша, нерухомість — і так віки, віки. Тепер я здогадувався, звідки видива — від неї; мовби так тільки вона й могла полегшити тягар спогадів, передавши частину з них мені.

Зненацька прийшло прозріння, я схопився з диванчика. Дрімоту ніби рукою зняло. Тремтячими руками відкрив я стіл, висунув верхню шухляду…

Що гарячковіше нишпорив я у пластиковій коробочці, то більше прояснювалася нехитра істина. Касети із записом, яку мені передав Янков, не було! Ось чому вона завітала до мене! Тепер я міг розповідати всю історію кому завгодно. Тільки хто повірить? Я міг описати її зовнішність, навіть деякі особливості характеру, міг розповісти про те, що бачив її двічі — біля фітотрона й тут, на «Гондвані». Міг розповісти, що вона звідти, із зірок. І що на борту космічного зонда доставлено зовсім не просту підводну квітку…

Дивно звучали б мої слова. Найвірогідніше мою пам’ять просто розрядили б, звільнили від нав’язливих ідей, як іноді чинять у таких випадках. Хто розумніший — промовчав би. Але ж був ще Янков.

Припустимо, їй потрібен був запис. Для чого — поки що неясно… Виходило ось що: вона мала б спробувати взяти касету в Янкова, він був ближче. А коли їй треба було конче подбати про те, щоб ніхто на Землі не знав про неї, то вона просто мусила викрасти ту янковську касету.

«Ех, — подумав я, — адже саме цієї хвилини вона, можливо, вже там, у фітотроні, а я навіть Ямкова не попередив». Я негайно натиснув кнопку «МАГІТ». Я був просто зобов’язаний сказати йому про все раніше. А тепер пізно.

«МАГІТ» — міжконтинентальний апарат голографічної інформації і телекомунікації — мовчав.

Довга пауза, після якої вже марно на щось сподіватися. Сухе потріскування. Потім відеоканал запрацював. Дівчина усміхалась, але мовчала. Була вона вродлива, і шия струнка, і пальці тонкі, легенькі. Яскраві нігті й губи: приємна вишнева фарба на губах, здавалося, випромінювала сяєво, може, навіть люмінесціювала. Але що з того, коли на трасі казна-що діється.

— Отже? — запитав я, дивлячись просто у вічі цьому засліплюючому манекенові з обличчям язичницької богині. — Буде зв’язок?

Вона незворушно усміхнулася.

Лише за півгодини я побачив його. Я вже звик до нього, хоча ми жодного разу не бачились по-справжньому: тільки зв’язок. Я одразу перейшов до діла. Він замислено дивився на мене і мовчав. Я здогадувався чому. «Тут нічого не вдієш», — мовби говорив вираз його спокійного обличчя.

— Ніхто не знає, що сталося, вчора викрали фільм.

— Чому ж ти мовчав?

— Увечері мені сказали, що тебе немає.

— Де ж я міг бути… — почав був я і затнувся.

— Тебе не знайшли, от і все. Валентина шукала…

«Ну що ж, тепер саме час знехтувати правилами контактів, — подумав я. — І надрукувати інтерв’ю, скажімо, з Ольховським. А потім надрукувати й спростування. Жарт, мовляв».

Я спробував уявити себе на її місці. Незнайома планета. Інший світ. Навряд чи можна швидко пізнати його закони. За таких обставин будь-який контакт буде втручанням, разючим за своїми можливими наслідками. Контакти змінюють майбутнє. Епізод з інопланетянкою, набувши сили факту, може стати навіть поворотним пунктом розвитку, хто знає, хто передбачить, що буде через десять років, сто, двісті? Хоча, звичайно ж, давно відомо, що передбачати просто: треба тільки пам’ятати, що збуваються лише найбезглуздіші пророцтва. У цьому жарті є частка істини. Мабуть, Аїра знала не гірше від мене, що життя — це експеримент, який неможливо повторити.

Весь наступний день я приречено жартував, заважав працювати іншим, але мовчав. Обнишпорив корабель. Шукав сліди її візиту. Безглуздо це виглядало. На палубі зіткнувся з Валентиною.

— Бавитеся? — на «ви» звернулася вона до мене і з неприродним спокоєм пройшла мимо.

«Маєш, — подумав я. — Тепер розкажи їй про жінку, яку вона напевне бачила біля твоєї каюти… чи навіть більше того. О, вона зразу повірить, що це була інопланетянка!»

Вісім тисяч років тому людство почало освоювати водні простори планети. П’ять тисячоліть тому воно пізнало парадокс колеса, і обрії суходолу одразу розширилися. Потрібні були тисячоліття, щоб рокітливий механічний птах підняв у повітря перших авіаторів, тисячолітній сон про політ став реальністю. Лише великі мудреці та провидці недавнього минулого звернули свій погляд до неба. Прагнення полинути в зоряну далечінь, в осяйні світи стало невгасимим, ніби сяйво самих зоряних світів. Про ракети, винайдені в сиву давнину, забули, потім їх винайшли двічі, однак примарні вогні ракетних феєрверків і багрові хвости запалювальних стріл ще не розбурхували розум мрійників, і чарівник Жуль Верн відправив своїх героїв на Місяць з гарматного жерла. Всемогутні в усіх інших діяннях маги, чаклуни, веселі галасливі фокусники пильнували справи суто земні: жоден із уславлених чаклунів, софістів та пророків не прорік істини. І вуста астрологів не розтулилися, щоб проголосити: гряде доба ракетних вогнів, зоряних польотів! Таке минуле. А прийдешнє?..

Навдивовиж узгодженими виявилися терміни перших польотів у космос, розвитку космонавтики та назрівання проблем, що потребували втручання нової техніки. У їх числі — проблема океану.

Вражало ось що: справжнє вивчення обох океанів — земного й зоряного — починалося майже водночас. Навіть зовні батискафи були схожі на перші супутники. Людина штурмувала водночас підступи до планет, височінь небесну й океанські глибини.