Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том I 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том I"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том I" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 118
Перейти на сторінку:
іншим льотчикам, відсиджуватись на аеродромі не доводилось. Вона не раз вела бій з ворогом, доставляла захисникам Севастополя зброю, продукти, медикаменти.

А одного разу… Це було під Новий, 1942, рік. Іліті доручили виконати незвичайне завдання: доставити севастопольським дітям ялинку. Вона мала сісти біля самої лінії фронту, де ріс сосняк, зрубати деревце, піднятися з ним у повітря і скинути його разом з іншим вантажем оборонцям міста.

Вже коли вибрала місце посадки, де не взялися три «месершміти». Застрочили з кулеметів…

Здавалося, не виплутатись літаку з трасуючого мережива ворожих куль. Але Даурова різко натиснула на важіль, знизилась майже до самої землі, і «месери» промчали мимо, загубили літак з очей. А Іліта щасливо сіла на галявину між соснами.

Скидаючи ялинку над містом, прив'язала до стовбура записку:


«Дорогі севастопольці! Сьогодні, напередодні Нового року, ми хочемо сказати, що пишаємося вами і віримо у вашу стійкість. З вами — увесь народ! Діка».


Севастопольці, звісно, не знали, хто це — Діка. Так Іліту звали її друзі. Дехто вважав, що ця кличка — від перших літер, якими починаються її прізвище, ім'я та по батькові — Даурова Іліта Кирилівна. Але Ібрагім Ібрагімов запевняв, що «діка» по-татарському означає — «лісова тигриця».

Та як би там не було, а севастопольські діти мали на Новий рік ялинку і дякували невідомому пілотові з дивним ім'ям «Діка».

Літала б і далі Іліта, але сталося те, від чого ніхто не застрахований у жорстокій війні: фашисти збили літак Іліти Даурової над Чорним морем. В останню мить вона вистрибнула з парашутом і довго плавала в крижаній зимовій воді.

Її підібрав наш підводний човен і висадив на севастопольську землю…

Після госпіталю Іліта Даурова потрапила в 7-у бригаду морської піхоти. Командир бригади підполковник Євген Іванович Жиділов, побачивши депутатський значок на кітелі в дівчини, запитав:

— Ви з Осетії?

— Так, з Осетії, — відповіла Даурова і ще пояснила: — Досі воювала в повітрі, а тепер ще й на землі повоюю.

— Гаразд, приймемо в нашу сім'ю, — погодився Жиділов. — У нас тут багато ваших земляків, вони добре б'ють ворога.

Опісля дізнавшись, що це вона скинула під Новий рік ялинку для севастопольських дітей, навіть обняв дівчину:

— Та ви знаєте, яку радість принесли нашим малятам!.. Війна, бомби, кулі, а тут раптом — ялинка!.. А записку вашу ми переписали на великий аркуш паперу і вивісили як лозунг. Це було дуже, дуже до діла!..

Іліта Даурова стала безстрашною розвідницею. Вона пробиралася в тили ворога непомітно, справді як лісова тигриця, приносила цінні відомості і навіть не раз приводила ворожого «язика».

Казанський татарин Ібрагім Ібрагімов був моряком, служив на кораблі. А коли вороги опинилися в Криму, попросився в морську піхоту. Тепер він ходив в атаки, підбивав ворожі танки, пробирався, як і Даурова, у ворожі тили і жодного разу не повертався з розвідки з порожніми руками.

Ось цих двох відважних людей і викликав до себе комісар Єхлаков.

Невисокий на зріст, кремезний, дужий, рухливий і непосидючий, він то зупинявся, щоб запалити люлечку, то швидко ходив туди й сюди по землянці.

— Дізнайтесь, що там за військо, скільки його. Чи є танки. І теж, хоч приблизно, скільки їх… Є відомості, що ворог саме на нашій ділянці оборони скупчує головні сили. Але відомості ці неточні. Треба їх перевірити… Тільки будьте обережними. Самі розумієте, ідете в саму гущу ворогів.


* * *

Майже всю ніч розвідники провели в Чоргуні. Їм пощастило виявити ворожі укріплення, дізнатись про розташування вогневих гнізд, про кількість танків, які фашисти мали намір кинути в бій.

Вони вже вирішили повертатися в частину, як раптом наткнулися на ворожий патруль.

Ні, розвідники себе не викрили. І, може, навіть фашисти їх і не побачили. Але одному з патрульних здалося, що в темряві промайнула якась тінь, і він зопалу чесонув із свого автомата, не цілячись. Цього було досить, щоб в іншому кінці села застрочив ще автомат, а вже до них приєдналося й багато інших.

Це була та безладна стрілянина, яку чув Валерик, сидячи в напівзруйнованій хатині.

Переполошені німці стріляли навмання. Але Іліта Даурова та Ібрагім про всяк випадок шмигнули у найближчий двір та кинулися до розбитої халупи.

Валерикові з кутка було видно, як дві темні постаті, ніби дві тіні, одна за одною вималювалися на мить в сірому отворі дверей і причаїлися біля стіни, злившися з темрявою.

Хлопець зіщулився, втяг голову в плечі й перестав дихати, щоб нічим не виявити себе. Так і сидів якусь хвилину, дослухаючись.

Але потім йому спало на думку, що ці двоє не можуть бути німцями, бо чого б це фашисти ховалися в зруйнованій хаті? Ці двоє могли втекти з фашистської катівні, а їх тепер оце, мабуть, ловлять і стріляють… Треба якось обережно дати їм знати про себе. Адже йому тут знайомі всі входи й виходи, він зможе й з Чоргуна їх вивести, якщо вони самі не знають, якою дорогою краще тікати.

І Валерик ледь-ледь заворушився в своїй схованці.

Ібрагім і Даурова почули той шурхіт, разом обернулися й виставили пістолети.

— Хто тут? — тихо й стривожено запитав Ібрагімов.

— Це я… Валерик… — обізвався хлопець, не знаючи, що в такому випадку треба відповідати.

Розвідники почули, що голос належав не дорослій людині, але про всяк випадок Ібрагімов скомандував:

— Жодного руху! Інакше — стріляю!..

— Не треба стріляти, — сказав Валерик. — Я свій…

— На якусь коротеньку мить блимнув

1 ... 24 25 26 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том I"