Читати книгу - "Балакучий згорток"

— На превеликий жаль, мушу визнати, що Папуга каже правду, — підтвердив Г. Г. пригнічено.

— А може, нам підробити Г. Г.? — запропонував Саймон.

Усі мовчки перезирнулися.

— Ти маєш на увазі — зробити його двійника? — уточнила Пенелопа.

— Ага, — відповів Саймон. — Розумієте, вбрати кого-небудь під Г. Г. Може, когось із нас.

— Ні-ні, — втрутився Г. Г. — Я щось придумав. Коли мені востаннє шили одяг, то для примірок зробили манекен, схожий на мене.

— Кравецький манекен! — втішено прошепотіла Пенелопа.

— Так-так, — піднесено ствердив Г. Г. — Отже, ми маємо манекен мого зросту і габаритів, а я маю для нього мантію і капелюха.

— А обличчя йому зробимо з небесного желе, — вигукнув Саймон.

— І розмалюємо так, щоб було схоже на Г. Г.! — підхопив Пітер.

— І якщо вже це не змусить сторожу заворушитися, то вже нічого не поможе! — прокричав Етельред і аж згубив капелюха, стрибаючи в дикому галопі довкола столу.

— Чекайте-чекайте, — сказав Папуга, — це все чудово, але як зробити, щоб він рухався?

— Дуже просто! — сказав Етельред, якого так переповнювали почуття, що жакет аж тріщав на ньому по всіх швах. — На коліщатках, ось як!

— На коліщатках? — здивовано перепитали присутні.

— Так, — відповів Етельред. — Де наш план? — Він кілька хвилин постояв над планом, а потім сів і вдоволено посміхнувся.

— Так, усе правильно, — підтвердив він.

— Що правильно? — перепитали всі.

— Ну, гаразд, — Етельред знову схилився над планом і почав водити по ньому пальцем. — Ось тут ми маємо дві темниці, які використовують за склади, бачите? А ось сюди ми маємо потрапити.

— Ясно, — перебив Папуга, — давай далі.

— Отже, в цій темниці вони тримають Книги, — показав Етельред, — а якраз навпроти неї — довгий коридор, який спускається до рову.

— Так і є! — Г. Г. ляснув себе по лобі. — Тут вимірюють рівень води в рові. Як я міг про це забути!

— Наприкінці коридору буде рів, розумієте? — пояснив Етельред.

— Я не розумію, — зізнався Пітер.

— Дивіться: ми заходимо в цю темницю, а тоді я виходжу і відвертаю увагу вартових, — продовжував Етельред.

— Ти здійснюєш відволікаючий маневр, — підказав Папуга.

— Ні, — заперечив Етельред, — щиро кажучи, я зовсім не збираюсь наражатися на небезпеку. Я просто відверну їхню увагу і поки вони будуть відволікатися на мене, ви маєте поставити фальшивого Г. Г. на початку коридору та підштовхнути його. Тоді лялька на коліщатках поїде коридором, а я скажу: «Агов, погляньте, орли, — скажу я, — це часом не Г. Г.?» — й тоді всі вони кидаються за ним, зрозуміло?

— Який блискучий задум! — захоплено вигукнув Саймон.

— Справді, — підтримав його Пітер і поглянув на Етельреда з повагою. — Він перетворюється на справжнього аса-контррозвідника.

— Угамуйтеся, бо нам ще треба здолати довгий шлях до успіху, — стурбовано промовив Папуга.

— Пропоную розподілити роботу, — сказав Саймон. — Етельред, Г. Г. і я вивчаємо план, проводимо вимірювання та розрахунки, детально розробляємо операцію — і розпочинаємо просто зараз. А ви, Папуго, Пітере та Пенелопо, готуєте манекен. Табіта і Дульчібелла допомагають. До речі, як ви вважаєте, коли найкраще провести атаку?

— Серед ночі, — відповів Г. Г. та видобув зі складок мантії великий годинник. — Таким чином, на все маємо шість годин. Щоб забезпечити цілковиту темряву, я вимкну місяць.

— Невже? — здивувалася Пенелопа.

— О, саме так, — гордо відповів Г. Г. — Простісінько. Я можу навіть вимкнути сонце, якщо це конче знадобиться.

— Добре, тоді починаємо, — сказав Пітер. — Ходи зі мною, Папуго, покажеш, де ви тримаєте небесне желе.

Наступні три години робота просто кипіла. Етельред, Г. Г. і Саймон намалювали на підлозі крейдою вхід у темницю й пологий коридор та вибрали найкраще місце для розташування манекена. Табіта з Дульчібеллою, не без деяких суперечок і суперництва, натягли-таки мантію на манекен, який уже стояв на коліщатках, зроблених із небесного желе. Але найбільше часу знадобилося на голову моделі. Шість варіантів обличчя Г. Г. було змайстровано і відкинуто як невдалі, аж поки нарешті вдалося зробити таке, яке визнали бездоганним. Потім Пенелопа дуже старанно та прискіпливо розмалювала його олійними фарбами; на голову моделі наклеїли штучне волосся і бороду, припасували голову до тулуба, насунули гостроверхого капелюха — й відступили назад. Довгу паузу перервав Етельред.

— Оце-то так! — хрипкувато прошепотів він. — Як живий! Ну, просто ніби брат-близнюк. Якщо вже цим їх не обдуриш, то нічим не обдуриш.

— Мушу сказати, — розважливо промовив Папуга, — на мій погляд, це справедливі слова. Навіть я міг би сплутати цю ляльку з Г. Г. Неймовірно схожий, тобто дивовижно оманливий дублікат.

— Оце так! Ви як почнете говорити, то я розбираю тільки п’яте через десяте! — захоплено вигукнув Етельред. — Не уявляю, як можна запам’ятати усі ці слова.

— Ти теж мав шанс опанувати мову, — суворо сказав Папуга, — коли Г. Г. організував Безкоштовну школу для жаб. Але хоч хтось відвідував її? Ні! Вам більше подобалося кумкати в болоті й за сумісництвом висиджувати яйця для василісків, до того ж, і те й інше кепсько.

— Я в цьому не винен, присягаюся, — виправдовувався Етельред. — Я хотів ходити до школи, але моя мама сказала, що нема жодного сенсу в цьому дурнуватому навчанні. Вона сказала, що мені, мовляв, треба займатися ремеслом.

— То чим же ти займався? — спитала Пенелопа співчутливо.

— Та шпигунством же, хіба ж ви забули? Моя мама казала: для доброго шпигуна завжди знайдеться робота, — відповів Етельред.

Папуга тяжко зітхнув.

— Усі вони, жаби, однакові, — пробурмотів він. — Логіка не для них.

— Час, — проголосив Саймон. — Іще раз повторимо план операції. В експедицію вирушають Пітер, я, Папуга і, звісно, Етельред як провідник і ас-контррозвідник.

— Ага, — вигукнула Пенелопа, — а як же я?