Читати книгу - "Загнуздані хмари"

Толя був не менше здивований виглядом Раї, яка в цілковитому розгубленні роздивлялася навколо.

— Що трапилось? — запитав він.

— Я не знаю, — ніяково сказав Мак, — мені просто здалося… щось смішне….

— Мені здалося, — перебила його Рая, — що тут сам собою перекинувся стілець, а в Мака з рук вилетіла черепаха.

— О, — зрадів Мак, — ти теж бачила це? А я вже думав, що де мені приснився такий дивний сон, хоч я й не спав.

— Ні, мені принаймні ще ніколи такі сни не снились, — заявила Рая. — Мак мені тут показував чудернацьку річ — свою Дженні, що зробилась прозора, як скло, а потім вона полетіла в коридор, і це так само вірно, як те, що перед тим сам собою відчинився люк.

— Ви жартуєте? — засміявся Толя. — А щодо люка, так це вам, певно, здалося.

— Добре «здалося»! — навіть розсердилася Рая. — Хіба б я даремно сигналізувала тривогу?..

Розмова раптом перейшла в суперечку, коли до електрички зайшов сонний Гандін. Його теж, очевидно, збудили сигнали і рух на станції. Гандіну розповіли, в чому справа, але він одверто почав сміятись з Раї й Мака.

— Любі мої! Слово честі, літаюча черепаха — незвичайна тема для досліджень натуралістів! Мачку, покажи ж мені її швидше!

Але з'ясувавши, що в Раї не було жодного наміру жартувати, він змінив думку про всі ці події.

— Чудаки!.. Це, мабуть, просто підземний поштовх. Певно, — Лесь був землетрус.

Толя поспішив до радіотелеграфу. Але все було спокійно, в жодному кутку європейської частини СРСР сейсмографи не занотовували землетрусу.

Коли вранці прилетів стомлений, але спокійний Горний, йому, звичайно, все розповіли. Але його стурбували лише Райчині та Макові нерви.

— Ви, очевидно, зовсім не спали і вкрай знервувались. Дорогі мої, ваші галюцинації зовсім не личать працівникам дощової станції. Сором, друзі мої! Не треба розпускатися!

Горний був дуже заклопотаний, і Раї не хотілося з ним сперечатися.

Мак прокинувся другого дня в поганому настрої. Присмак чогось неприємного ще в ліжку прогнав його міцний вранішній сон. Мак пригадав одразу, в чому справа: дощ не відбувся і потім… потім літала Дженні.

Мак не любив незрозумілих речей; кожну незрозумілу річ треба завжди розшифрувати, інакше не може бути. А в даному разі прозора літаюча черепаха розшифруванню не піддавалась.

До того ж татко запідозрив, що в нього «нерви», і це було просто-таки образливо, адже Мак прекрасно пам'ятав, як черепаха знялася в повітря. Невже це було тільки його фантазією?..

Незадоволений собою і своєю головою, що боліла після безсонної ночі, Мак постукав до Раї. Рая робила ранкову гімнастику.

— Лікую нерви, — похмуро заявила вона Макові і, раптом жартівливо схопивши Муху, поставила її на задні лапки.

— Стій, Мухо, стій, тобі теж треба займатися фізкультурою. У тебе ж неврастенія, навіть психостенія. Ти ж гавкала на порожнє місце!..

Мак засміявся; а все ж таки як дивно: він пригадав вчорашню поведінку Мухи в електричці.

— Муха ніколи не гавкає даремно, — зауважив він, — а що це все значить, я, чесне піонерське, няк не доберу!

Рая знизала плечима.

— Кожне явище має свою причину, — сказала вона. — Але цього разу Борис Олександрович помиляється, нарікаючи на наші нерви. Тут щось інше. Та сьогодні мені не хочеться з ним сперечатись, бо в пас дуже напружене становище. Знаєш, чому не було дощу?..

— А чому?

— Татко твій літав уночі до стабілізуючої станції, і там підтвердились його міркування. Познайомившись з даними стабілізуючої станції про надіслані хмари, він протиставив їх даним професорової розвідки і переконався, що наш дід-буркотун дав зовсім неправильне зведення.

— Ой! — аж закричав Мак. — Та як же він смів!

— Ну, зрозуміло, що він зробив це ненавмисне, — заперечила Рая. — Просто не засвоїв нашої складної апаратури. Він старенький, хворий, і це йому не під силу. От, наприклад, у деяких найтонших приладах була сила маленьких павучків. А старий цього не добачив…

— Це я бачив! — сказав Мак. — Татко мені показував.

— Одне слово, наплутав нам Ролінський. Навіть знак заряду хмар ми дали здебільшого не той. Ну, хмари стабілізувалися та й пішли собі геть.

— Як же буде далі?.. Адже це знов настане смуга тиші, хмар нам не зможуть переслати.

— Сьогодні ми зробимо штучні хмари і поки що осадимо частину тієї вологи, що є в повітрі. Це, головне, заховає на день землю від пекучого сонця, а потім дасть непоганий дощик!

— Дощик!.. Дощик!.. — зрадів Мак, як маленький, і, схопивши на оберемок Муху, побіг швидше з кімнати. Він вирішив зараз же збігати до Галинки і сповістити їй радісну новину.

Йому й досі було неприємно, коли він пригадував вчорашній вечір. Зморені спекою лапи і напружене чекання дощу. І допитливі очі всіх — діда, дітей, Галинки — звернені до нього. А дощу все не було!.. І йому довелось так червоніти, ніби він не склав важливого іспиту!

Мак швидко напився в Катрусі чаю і побіг до татка, але в коридорі налетів на Гапдіна.

— А, — сказав весело Гандін, — як поживає твоя літаюча Дженні? Чи не продірявила попа стелі, спускаючись додому в своє гніздечко?..

— Ви жартуєте, — сказав Мак, — а от Дженні так і немає.

— Ну, значить, Катруся зробила з неї черепаховий суп! — дражнив його Гандін.