Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний красень 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний красень"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний красень" автора Анна Сьюелл. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 64
Перейти на сторінку:
і ми добре бачили сльози на його очах.

Невдовзі, пахкаючи парою та димом, на станцію вкотився потяг. Він простояв хвилини дві-три, потім двері вагонів з ляскотом зачинилися, черговий станції подув у сюрчок, і потяг, набираючи швидкість, поїхав далі, лишивши по собі кілька хмарок сизого диму та пару розбитих сердець.

Коли він зовсім зник з очей, Джон повернувся до нас.

— Більше ми її не побачимо, — промовив він сумно. — Не побачимо…

Він сів на козла поряд із Джо, взяв віжки в руки, і ми повільно рушили додому. Та це вже був не наш дім.


Частина ІІ
Розділ 22
Графський маєток

Уранці наступного дня, одразу ж після сніданку, Джо запряг Веселуна в легкий тарантас,[47] у якому їздила місіс Гордон. Веселун заіржав, прощаючись із нами; поні покидав маєток першим, віднині він мав жити у вікарія. Після нього настала і наша черга. Джон засідлав Джинджер, сів на неї верхи, мене взяв за повід, і ми рушили долиною, тримаючи шлях на маєток графа W.

Маєток графа W. вражав величною красою, та й чималі графські стайні, що стояли трохи далі, теж виглядали солідно. Ми в’їхали в двір, оточений кам’яною огорожею, і Джон гукнув містера Йорка.

Містер Йорк виявився доволі симпатичним чоловіком середніх літ із вольовим голосом. Він, як годиться, привітався з Джоном, мимохідь оглянув мене та Джинджер і гукнув стаєнного. Наказавши йому відвести нас до стайні, він запросив Джона в дім перекусити з дороги.

Нас завели до великої просторої конюшні й розмістили у сусідніх стійлах. За півгодини, коли ми вже були почищені та нагодовані, до стайні зайшли Джон і Йорк — наш новий кучер.

— Добре, містере Менлі, — промовив Йорк, ретельно оглядаючи мене і Джинджер. — Я не бачу в цих конях якихось вад, тепер скажіть мені таке. Кожен кінь, як і людина, має якісь характерні риси, і те, що добре для одного, не конче добре для іншого. Тож поки ви тут, я хотів би знати, чи є в них якісь особливості, про які краще попередити заздалегідь?

— Знаєте, — промовив Джон, — мені дуже шкода з ними розлучатися, бо, як на мене, в усій Англії ви не знайдете другої такої пари. Та ваша правда, у кожного коня, як і в людини, свій характер. Цей вороний — не кінь, а просто диво; мені здається, він від самого народження не знав ні грубощів, ні стусанів, і для нього немає більшого задоволення, ніж виконувати волю свого господаря. Кобилі ж у дитинстві, схоже, пощастило менше, та й продавець її казав те саме. Коли вона потрапила до нас, таких натуристих було ще пошукати. Та як побачила, що в нас не так уже й погано, то поволі виправилася. Три роки служби — і жодного вибрику. Я вам так скажу: коли з нею по-людськи, то більш роботящої конячки, ніж вона, ви ніде не знайдете. Але від природи вона більш запальна, ніж вороний, на мух злиться більше, заплутаний повід дратує її більше, а коли ви її скривдите, то можете не сумніватися, що вона відплатить вам тією ж монетою. А зрештою, чи не вам знати, що таке гарячий кінь?

— Авжеж, — погодився з ним Йорк. — Я все зрозумів. Та, бачте, тут у кожного стаєнного свої примхи, і домогтися, аби кожен робив те, що він має робити, справа не з простих. Та зрештою, що залежить від мене, я робитиму вправно, на це ми й пристанемо. А те, що ви говорили про гніду кобилу, я неодмінно матиму на увазі.

Коли вони уже виходили зі стайні, Джон раптом пригадав:

— Знаєте, у нас не вдягали збрую з мартингалом. Вороний узагалі не знає, що це таке, а кобила, якщо вірити торговцеві, саме через цю штуку й стала такою норовистою.

— Ну, ні, коли вони вже тут, мартингала їм не уникнути, — зізнався Йорк. — Особисто мені більше до вподоби, коли кінь почувається вільно, та й наш господар ніби теж, а от пані господиня… Їй має бути все по моді, і якщо кінь тримає голову трохи нижче, ніж треба, вона на нього навіть не погляне. Я мартингалів не любив і не любитиму, та проти нашої пані не підеш, і коли вона кудись їде, від мартингала не відкрутишся!

— Шкода, коли так, — спохмурнів Джон. — Ну що ж, мені пора, у мене скоро потяг.

Він підійшов до мене і до Джинджер, лагідно поплескав нас і сказав на прощання декілька слів. Голос у нього був дуже сумний.

Я ж на прощання просто тицьнув ніс йому в руку. Попрощавшись із нами, Джон розвернувся й пішов, і я вже більше його не бачив.

Наступного дня до стайні, щоб поглянути до нас, завітав сам лорд W., і, схоже, наш вигляд його цілком задовольнив.

— Як на мене, коні зовсім непогані, — заявив він. — Та зрештою, коли сам містер Гордон, мій друг, дає їм такі чудові рекомендації, інакше й бути не може. Шкода, звісно, що вони не однієї масті, проте для нашої місцевості згодиться, головне, аби гарно ходили у запрягу. А от коли поїдемо до Лондона, то треба буде підібрати пару для Барона. А вороний, напевне, дуже гарний під сідлом.

Йорк переповів йому все, що казав про нас Джон.

— Ну що ж, — промовив граф, — дивіться за кобилою в обидва і не намудруйте з мартингалом. Я думаю, все буде гаразд, ну, може, ще на початках повередують трохи. Не забудьте попередити про це пані.

Після обіду нас

1 ... 24 25 26 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний красень», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний красень"