Читати книгу - "Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко"

У радянських вчених є чітко продумана програма досліджень Марса, мета якої в тому, щоб зібрати максимальну інформацію про планету, що значною мірою визначатиме успіх пілотованої експедиції. За цією програмою, — а з нею радянські спеціалісти ознайомили своїх американських колег, — планується запуск кількох марсіанських станцій у різних варіантах. Ключовий момент у цій, назвемо її безпілотною, програмі — доставка грунту з Марса зворотною ракетою. Проект вельми складний. Досить сказати, що обговорюється, наприклад, не пряма доставка грунту з Марса на Землю, а з попередньою передачею його на борт орбітальної станції, яка буде на навколоземній орбіті. Там спеціалісти зможуть провести попередній аналіз грунту і вжити необхідних заходів — якщо вони потрібні будуть — з тим, щоб уникнути неконтрольованого «імпорту» марсіанської мікрофлори чи мікрофауни.

Чимало сторін проекту, якщо СРСР і США вирішать проводити його спільно, вимагають певних узгоджень уже тепер. Адже характеристики, скажімо, спускового марсіанського апарату певною мірою залежатимуть від вибраного району посадки: одна справа — «приземлити» апарат у полярному районі, інша-на екваторі. Ясно, що характеристики атмосфери, грунту та багато іншого відрізнятимуться. І це треба врахувати в конструкції апарата.

Коли перша програма вивчення Марса буде виконана, відкриється шлях до реалізації ще складнішого завдання — давньої мрії людства — польоту екіпажу землян на червону планету. Переконаний у тому, що, які б перепони нині не стояли на цьому шляху, марсіанський екіпаж буде міжнародним. /

А якої думки щодо нього провідні вчені США? Ось відгук відомого вченого у галузі космічних досліджень Карла Сагана. Народившись у бідній сім’ї Брукліна і вирісши в темних закутнях хмарочосів, він ніде за межами свого району не бував. Але над Брукліном сяяли зорі. Вони й захопили юного Карла… Так ось, цей професор астрономії, ентузіаст пошуку позаземних цивілізацій, на запитання радянських журналістів, які напрями спільних досліджень він вважає найцікавішими і найперспективнішими, відповів:

— Висуваються різні пропозиції. На мій погляд, найперспективнішою може бути довгострокова програма дослідження планети Марс. Вона могла б початися із спільного конструювання І десантування на планету загадок роботів і завершилася б польотом американо-радянського екіпажу.

Уявіть собі, як ми, земляни, затамувавши подих, стежимо по телевізорах за цим польотом, в якому життя американських астронавтів залежить від компетенції радянських колег, і на’впаки. Їхній космічний корабель є своєрідним синтезом тієї ситуації, що склалася нарешті на Землі, де люди живуть завдяки тому, що ніхто ні в Вашінгтоні, ні в Москві не вчинив фатальної помилки. І ось учасники польоту здійснюють посадку на Марсі, проводять спільні дослідження, спускаються в долину стародавньої ріки у пошуках слідів життя. І за всім цим ми спостерігаємо тут, на Землі.

Чому я віддаю перевагу саме Марсу? Із всіх планет Сонячної системи він найбільше схожий з нашою Землею. На ньому є, хоч і в замерзлому стані, вода. Якщо розкласти воду на складові її елементи, можна одержати кисень, щоб дихати, і водень, щоб мати паливо. Чи є які-небудь форми життя на Марсі? Поки що ми не маємо прямих і незаперечних свідчень цього, але хочеться надіятись…

А тим часом…

…Зоряний блиск відбивається від гігантських скляних пірамід, що бовваніють в пустельній місцевості. Потужні колектори на дахах, які нагадують стиль ацтекських споруд, всотують останні промені призахідного сонця. Вони забезпечують енергією мешканців пірамід. Захищені від чужого світу, жителі марсіанської колонії зайняті своїми справами — вирощують овочі І фрукти, випасають худобу на штучних луках, розводять в озерах рибу…

На фоні фіолетових сутінок вимальовується невеликий транспортний апарат, керований двома одягнутими у скафандри «марсіанами». Щойно вони доставили своїх колег до поштової ракети, котра вже зникла у вечірньому небі. Втретє за цей день перетинає горизонт Фобос, один із супутників Марса. На небосхилі мерехтить голубувата цятка — Земля…

Що це? Галюцинація? Міраж? Фантасмагорія? Чи сцени з науково-фантастичного фільму? Ні, це одна з моделей майбутніх марсіанських поселень, які нині апробовуються в глухих пустелях Землі. Земляни серйозно готуються до освоєння червоної планети.

Звичайно, створення замкнутих екологічних систем, повністю ізольованих від навколишнього марсіанського середовища, справа надзвичайно трудомістка. А чи не можна на Марсі створити земний клімат? Вчені прикинули і дійшли висновку, що це не такий уже й утопічний намір. Щоб створити на Марсі земну атмосферу, потрібно «виробити» там кількасот трильйонів тонн кисню. А де його взяти? З води шляхом електролізу. А воду? Воду «дадуть» полярні шапки Марса. Для цього потрібна буде колосальна кількість електроенергії, її зможуть виробити термоядерні електростанції.

Безумовно, таке грандіозне завдання під силу тільки всьому цивілізованому людству Землі. Ще в 1985 році з високої трибуни ООН Радянський Союз висловився за створення Всесвітньої космічної організації, яка б стала центром практичної розробки універсальної моделі міжнародного освоєння космосу. Новий імпульс цій благородній ідеї дала Московська радянсько-американська зустріч на найвищому рівні. Як галузі можливого двостороннього і міжнародного співробітництва в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях було визначено наукові експедиції на Місяць і Марс.

З прадавніх часів Марс вважався символом війни і ворожнечі. Тепер він має стати уособленням мирного освоєння космосу, об’єднаної ходи людства у безмежні далі Всесвіту.

Отже, летимо на Марс! Серед нас уже живуть майбутні герої, яким судилося першими побачити з сусідньої планети голубувате сяйво рідної Землі. Цією планетою, безумовно, буде Марс, забарвлений у червоний колір мирних гвоздик.

…Вперше Зоров зустрівся з Леоновим на одному з астероїдів, що знаходився між Марсом і Юпітером. Старого розвідувача попросили допомогти розчистити цю ділянку Сонячної системи, густо нашпиговану уламками колись у друзки розірваної планети. Дехто із зоровців