Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Заклик уряду Карпатської України знайшов широкий відгук. Соборницька еміграція на всіх европейських і заморських теренах повела широко запляновану акцію допомоги Українській Карпатській Державі.

Не дивлячись на те, що рішення віденського арбітражу для Карпатської України і Мадярщини були обов'язуючі, поляки вважали його лише першою фазою розрішення карпато-української проблеми. Полякам залежало в першій мірі на ліквідації цілости карпато-української справи.

Дня 20 листопада 1938 року польська агенція ПАТ подала: “Карпатська Україна стоїть напередодні перевороту. Частина Української Народної Ради в Хусті звернулася до мадярського уряду про інтервенцію, щоб пануючому хаосові й теророві зробити кінець. Мадярський уряд ще не зробив відповідного рішення. Розвиток подій на Карпатській Україні досягнув такого напруження, що сусідні держави не можуть спокійно та байдуже приглядатися цьому. Уряд Волошина, втративши всякий авторитет, не може собі дати раду з пануючим хаосом краю”.[58]

Брехня! Велика брехня від початку до кінця! У відповідь на це Перша Українська Центральна Народня Рада подала 21 листопада 1938 року наступне проголошення:

“Офіційні урядові мадярські чинники з дня 20 листопада 1938 року проголосили через радіовисилання і перед деякими представниками держав, що ніби то Перша Українська Центральна Народня Рада звернулася до мадярського уряду, щоб він прилучив до Мадярщини Карпатську Україну. При тім міжнароднім представникам мадяри показують якісь листи, ніби заслані з нашої сторони про прийняття нашої країни до мадярської держави.

Цим проголошуємо перед цілим світом, подаємо до відома всім представникам держав, всім органам преси та всім чесним людям, що мадярські офіційні кола послуговуються способом підводу та містифікації, бо ані Перша Центральна Українська Народня Рада, ані інші заступники народу Карпатської України до Мадярщини в справі опіки нашою країною не зверталися і не будуть звертатися.

Низькі способи підводу (підступу) й містифікації, що їх уживають відповідальні кола Мадярщини, свідчать про те, що вони мають намір обманути та підвести представників інших держав і таким способом вплинути на зміну постанови арбітрів, що її приняли великі держави дня 2-го листопада 1938 року у Відні.

Закликаємо всіх людей доброї волі не вірити наскрізь брехливим і ганебним наклепам мадярської пропаганди, мадярським органам преси та мадярському радіовисиланню, котрі обманом і містифікацією намагаються вплинути на міжнародню опінію, щоби тим способом оправдати свої захватницькі наміри.

Всі органи преси, які стоять на об'єктивнім становищі у відношенні до Карпатської України та до її народу, просимо передрукувати це наше проголошення і надалі користуватися об'єктивними джерелами в черпанню інформацій про життя і працю нашого народу та нашої держави”.[59]

Та мадярський уряд не заспокоївся. Вдовж кордону Карпатської України мадяри сконцентрували всіх родів зброю, щоб в найближчих днях заатакувати Карпатську Україну. Мадярська дипломатія далі працювала над тим, щоб знайти для себе виправдання та зрозуміння їхньої агресії. Співучасть в агресії була запевнена.

Мадярський напад мав відбутися 21 листопада 1938 року. Ще чорнило на підписах віденського арбітражу не висохло (менше як три тижні), а Мадярщина вирішила зламати урочисте приречення, що вона признає рішення віденського арбітражу “зобов'язуючим і остаточним” засобом у полагодженні спірних проблем поміж нею і Карпатською Україною.

Про плянований напад мадярів на Карпатську Україну Німеччина довідалася через Італію. Речник німецького міністерства закордонних справ Йоахім фон Рібентроп радив мадярам почекати, бо цей вчинок мадярів міг би здискредитувати Німеччину та Італію як членів віденського арбітражу. Крім того, публічна опінія світу ще не забула про “етнографічний принцип”, що ліг в основу полагодження спорів ЧСР з її сусідами. В тому часі Гітлер мав уже свій плян, щоб цілковито зліквідувати ЧСР, але ще не настав відповідний час для його дії.

Мадярський уряд “послухав” поради Рібентропа й припинив агресію, яка була вже в процесі підготовки.

Півурядова мадярська преса пропонувала полякам піти на уступки німцям у справі Данцігу й Коридору, щоб заохотити німців дати мадярам свою згоду військово зайняти Карпатську Україну. Польща на таку пропозицію мадяр страшенно обурилася, обвинувачивши Мадярщину в тому, що вона не використовує вигідної нагоди забрати Карпатську Україну.

Для кращої ілюстрації відносин поміж Польщею і Мадярщиною варто навести голос “Express Poranny” з 22 листопада 1938 року. Він писав: “Від декількох тижнів доля Карпатської України тримала публічну опінію в напруженні. Намагання мадяр прилучити Карпатську Україну до своєї держави підтримувало польське громадянство під кожним оглядом. Польська преса дотепер стримувалася з критикою мадярської тактики, не дивлячись на те, що тактика міністра Закордонних Справ Кані не розумна, бо він замість чину, лише говорить. Мадярщина не спромоглася використати винятково сприятливу ситуацію, яка постала в часі розподілу ЧСР, щоб задоволити свої історичні амбіції - прилучити Карпатську Україну до Мадярщини. Правда, Польща заінтересована в ліквідації Карпатської України тільки на другорядно, бо матеріяльна користь з цього припаде Мадярщині, тому вимагається, щоб мадяри діяли перші, польський уряд не може в цьому випадку тягнути мадярський уряд за собою”.[60]

Не може бути жодного сумніву в тому, що Польща змінила свою думку про “українську небезпеку”, що має на меті відбудувати “Велику Україну”.

Польща, залишивши мадярів у спокої, почала нав'язувати співпрацю з СССР, який так, як і Польща, не хотів допустити до створення самостійної соборної України. Хоч відносини Польщі зі Совєтським Союзом від 1934 року після заключення пакту неагресії з Німеччиною, досить охололи, однак польський амбасадор у Москві Гжібовскі на протязі двох тижнів мав дві зустрічі з большевицьким комісаром Молотовим. Обидва дипломати вияснили дещо ситуацію. Вони ствердили, що: “Всі існуючі договори, включно з польсько-совєтським пактом про ненапад з 25