Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

Тим часом чоловічок почепив біля виходу до шатра ще одну вивіску:

ЯЩЕРИ,

ЩО ВМІЮТЬ ГОВОРИТИ.

НЕЧУВАНА

НАУКОВА СЕНСАЦІЯ!!

ВХІД - 2 КРОНИ

ДІТЯМ У СУПРОВОДІ БАТЬКІВ - 1 КР.

Пан Повондра завагався. Дві крони і крона за хлопця - трохи забагато. Але Франтік добре вчиться, а знати чужоземних тварин потрібно для освіти. Задля освіти пан Повондра здатен був на деякі жертви, а тому підійшов до низенького щуплявого чоловічка.

- Слухайте, приятелю,- сказав він,- я б хотів побалакати з капітаном ван Тохом.

Чоловічок випнув груди в смугастій майці:

- Це я, добродію.

- Ви капітан ван Тох? - здивувався пан Повондра.

- Так,- відповів чоловічок і показав витатуюваний на руці в нього якір.

Пан Повондра розгублено покліпав очима. Невже капітан так зсох? Та ні, не може бути.

- Я знаю капітана ван Тоха особисто,- сказав він.- Я Повондра.

- А, це інша річ,- відказав чоловічок.- Але наші саламандри справді від капітана ван Тоха, добродію. Справжні австралійські ящери, з гарантією. Будь ласка, заходьте. Саме починається велика вистава,- розсипався він, піднімаючи полотнище на вході.

- Ходімо, Франтіку,- сказав Повондра-батько і ввійшов до шатра.

За невеличкий столик поквапно сіла навдивовижу дебела й опасиста жінка. «Чудна парочка!» - подивувався пан Повондра, платячи свої три крони. В шатрі не було нічого - тільки стояла бляшана ванна і чимось неприємно тхнуло.

- А де ж ваші саламандри? - спитав пан Повондра.

- Он у ванні,- байдуже відповіла гігантська дама.

- Не бійся, Франтіку,- сказав Повондра-батько й підійшов до ванни. Там безживно лежало в воді щось чорне, завбільшки зі старого сома; тільки шкіра на потилиці в нього ледь підіймалась і опадала.

- Оце й є та допотопна саламандра, що про неї писали в газетах,- повчальним тоном промовив Повондра-батько, намагаючись не показати свого розчарування. «Знову попався на гачок,- думав він,- але нащо про це знати хлопцеві? А шкода трьох крон!»

- Тату, а чого вона у воді? - спитав Франтік.

- Бо саламандри живуть у воді.

- Тату, а що вона їсть?

- Рибу і всяку таку всячину,- відповів Повондра-батько. (Мусить же вона щось їсти!)

- А чого вона така бридка? - допитувався Франтік.

Пан Повондра вже не знав, що сказати; але в ту мить до шатра ввійшов миршавий чоловічок.

- Прошу вас, дами й панове,- хрипким голосом почав він.

- То у вас вона тільки одна? - докірливо спитав пан Повондра.

«Якби їх хоч дві, не так би жалко було грошей»,- думав він.

- Друга здохла,- відказав чоловічок.- Отже, дами й панове, перед вами - славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо,- сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні. Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.

Тепер воно стоїть на задніх лапах, а передніми лапками спиралється на край ванни. Чорна паща хапала повітря, зябра на потилиці конвульсивно здригаються. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб’ячі очі час від часу якось болісно затягувються плівкою нижніх повік.

- Як бачите, дами й панове,- захриплим голосом провадив чоловічок,- ця тварина живе у воді, тому вона має зябра, а щоб могла дихати, коли виходить на берег,- ще й легені. На задніх лапах у неї по п’ять пальців, на передніх - по чотири, і вона вміє брати ними різні предмети. На, візьми!

Тварина затиснула в пальцях дубець і піднесла його перед собою, немов якийсь блазенський жезл.

- Вона вміє також зав’язати вузол на мотузці,- сказав чоловічок, забрав у тварини паличку і подав їй брудний уривок шворки. Саламандра хвильку подержала ту шворку в лапах, а потім справді зав’язала на ній вузлик.

- Уміє також бити в барабан і танцювати,- прохрипів чоловічок і подав тварині дитячий барабан і паличку.

Саламандра кілька разів ударила в барабан і покрутила верхньою половиною тулуба. Паличка випала в неї з лапки.

- Я тобі дам, паскудо! - гримнув чоловічок і виловив паличку з води. Потім додав урочисто піднесеним голосом: - Ця тварина така розумна й здібна, що вміє говорити по-людському.- І заплескав у долоні.

- Guten Morgen 78 ,- прорипіла тварина, болісно кліпнувши нижніми повіками.- Добридень.

Пан Повондра майже злякався, але на Франтіка таке диво не справило великого враження.

- Що треба сказати шановному панству? - суворо спитав чоловічок.

- Ласкаво просимо,- вклонилася саламандра. Її зябра конвульсивно стискалися.- Willkommen. Ben venuti. 79

- Рахувати вмієш?

- Умію.

- Скільки буде шість разів по сім?

- Сорок два,- з зусиллям проквакала саламандра.

- От бач, Франтіку, як гарно рахує,- повчально зауважив синові пан Повондра.

- Дами й панове,- хрипів далі чоловічок,- можете самі ставити йому запитання.

- Ну, спитай щось у неї, Франтіку,- підохотив сина пан Повондра.

Франтік розгублено замулявся.

- Скільки буде вісім помножити на дев’ять? - нарешті видушив він із себе: очевидно, це запитання здавалось йому найважчим з усіх можливих.

Саламандра повільно кліпнула очима.

- Сімдесят… два.

- Який сьогодні день? - спитав і пан Повондра.

- Субота,- відповіла тварина.

Пан Повондра в подиві покрутив головою.

- Справді, як людина… А як називається це місто?

Саламандра розкрила пащу і заплющила очі.

- Вона вже втомилася,- квапливо пояснив чоловічок.- Що треба сказати панству?

Саламандра вклонилась.

- Моє шанування. Щиро дякую. Бувайте здорові. До побачення.

І вмить пірнула у воду.

- Це… це справді диво,- зчудовано промовив пан Повондра; але, оскільки три крони - великі гроші, все