Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 56
Перейти на сторінку:
Коли б іще під сю заверюху сам Тетеря не пе­ре­ліз через Дніпро; бо в них з ляхами щось таке вже ком­по­нується.

- Ну, а що ж би ти робив, батьку? - питає гетьман. - По­радь мене своєю головою; я тебе послухаю.


- От що я тобі пораяв би! Їдь лиш ти у Переяслав да пи­ши листи до усіх полковників, щоб убоялись бога да подумали про козацьку славу, що ось Іванець простягає руку, щоб її скаляти, внівець обернути. А я тим часом поїду з Чере­ва­нем у Ніжень. Я одкрию божевільному Васюті очі, що й сам про­па­де, і другим наробить лиха, як не буде за те­бе дер­жа­тись. Не­хай лиш він приложить свої потуги до твоїх; тоді в уся­ко­го руки опустяться, а твої полковники знов до тебе вер­ну­ть­ся.


- Нехай тепер вертаються, а вже не я буду, коли не зро­блю з ними так, як покійний гетьман із Гладким.


- Ну, не хвались іще, синку, да богу молись, - сказав пону­ро Шрам. - Тоді скажеш гоп, як перескочиш. Не тратьмо да­рмо ча­су, попрощаймось.


Попрощались і роз'їхались. Ніхто нікому не сказав на про­­ща­ння веселого слова. Усім на серце пала тяжка туга, мов пе­ред яким великим горем.


- Еге-ге! Бачу, бачу, куди доля хилить Україну! - говорив сам собі Шрам, понуривши голову, їхав позад усіх, не хотів ні з ким розмовляти. - Невже ж, - каже, - отсе справді усе й роз­ко­титься, як горох із жмені? Невже ж на те козаки вою­вали і кров свою проливали, щоб пропала козацька слава пороши­ною з дула?


Да й згадав старий смутну пісню, що зложив божий чоло­вік, як умер батько Хмельницький:


Чи вже ж дармо тая безщасна Україна богові молила,


Щоб міцна його воля з-під кермиги лядської слобонила,


На позор да поругу невірним не давала,


щастям наділя­ла, -


Чи вже ж дармо вона богові молила?


«Мабуть, що дармо, - думає собі Шрам, - мабуть, не така бо­жа воля, щоб Україна з упокоєм хліба-солі уживала! Чи, мо­же, приходить уже кінець світу, що возстане свій на сво­го? І зві­дки ж підіймається хмара, боже ти мій милий?.. За­по­ро­ж­жє перше було гніздом лицарства козацького, а те­пер ви­во­дить тілько хижих вовків да лисиць. Отеє, мабуть, дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом тру­су, щоб під каламутний час людським до­бром пожи­ви­тись. Завидно, мабуть, стало проклятим сі­ро­ма­хам, що в го­родового козака повно в господі. А який же враг посилав на За­порожжє, як, по розгромі ляхів, уся­кому було вільно за­й­мати займанщину?[50] Ні, ось підем ли­ца­рю­вати!.. П'янство­ва­ти да баглаї бити, а не лицарю­вати!.. Пожалуй, інші спа­се­н­ні душі справді одбігли за­йманщини, яко суєти мирської; а другий розбишака пішов у Січ, аби не робити діла на го­спо­да­рстві. От і налицарю­вали! Утішайсь, Україно, своїми діт­ка­ми! Іванець підле­стивсь до січовиків да тепер і коїть з-під ру­ки в князя, що хоче. Бачу, до кого він добирає­ться, - хоче Сомкові дружби доказати, да ще ж бог нас не зовсім по­ки­нув; іще, може, набереться сотня-друга вірних душ на Вкра­ї­ні!»


Мізкуючи так, слухає, аж іспереду піднявся якийсь галас. Ко­сили над дорогою косарі, а один упивсь да й простягсь се­ред шляху; а Василь Невольник, мабуть, задрімав да й на­їхав; от і зчинилась заверюха. Завзятий під ту чорну ра­ду сі­ль­ський люд ізробився.


Шрам стиснув коня острогами і підбіг швидше до ри­два­на.


- Кармазини! - гукали п'яні косарі. - Ізнов розплодилась ве­ль­можна шляхта поміж миром! Да нам не вперше вико­шувати сей бур'ян по Вкраїні!


Да й точаться до ридвана, махаючи косами. А один пре­ть­ся з сокирою, щоб притьмом колеса рубати.


- Геть, іродові душі! - крикне на них Шрам. Побачивши пе­­ред собою попа, усі зараз трохи й зупинились.


- Що се? - каже Шрам. - Чи ви турки, чи татаре, що на­па­да­­є­те на подорожніх! Чи в вас християнська душа, чи вже і бога й віру забули?


- Ні, панотче, - обізвавсь один, - не забуде чоловік хри­сти­янської віри довіку! Та як же стерпіти, коли притьмом дав­ля­ть кармазини людей по дорогах?


- Да ще, слава богу, в нас руки не в кайданах! - озвалось уже двоє чи троє. - Ще не попустимо глумитись над собою! Бу­де вже й того, що один свиту золотом гаптує, а інший, мо­же, й сірячини не має; один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із половини косимо. А вибивались із-під ля­хів усі уку­пі.


- Так! Бачу, бачу! - каже сам до себе Шрам. - Усюди про­бра­лась із Запорожжя халепа!


- Із Запорожжя! - кажуть. - Де тобі, панотче, із Запорож­жя? Це все наші городові коять, а на Запорожжі усяк рівен. Нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні вбогих.


- Біднії, сліпорожденнії ви діти! - сказав їм крізь сльози Шрам. - Нехай господь змилується над вашою темнотою! Пу­стіть коней, пустіть! Не заступайте дороги, а то я при­зову на ваші глави проклятіє господнє!


- Ну, вже пустімо, нічого робити, - кажуть косарі, роз­хо­дя­чись по боках дороги. - Знав ти, панотче, що сказати! А вже як­би не ти, то ми б дізнались, із якого дерева пови­то­чу­вані спиці в ридвані. Не оборонили б його й позлоти­стії ця­цьки, що дурнії ляхи повимудровували!


- Нехай вас бог помилує! - каже од'їжджаючи Шрам. - У тя­ж­кому недузі ви ходите! Проклят, проклят химородник, що за­морочив вам голови!


Отакі пісні слухали наші подорожні до самого Ніженя. Чи за­їжджав Шрам до кузні підковати коню підкову - у кузні ко­валь, забувши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чо­рну раду:


- Що ви, - каже, - лагодите чересла та лемеші? Лагодьте лу­ч­­че батьківські списи, бо буде хутко усім робота. Їхали в Ні­жень запорожці, дак казали, що знов піднявсь такий геть­ман, як Хмельницький.


Чи сходилась де у сельці між миром судня рада - діди, за­мість щоб укладати громаді суд, розказовали, звідки поча­лось козацтво і як увесь мир вибивсь був із-під ляхів і недо­ля­шків на волю.


- Що тепер за державці козаки? - каже інша сива борода (бо тоді поважні посполитії люде носили бороди). - Ще з такими можна поборотись. То он як за Наливайка або за Пав­лю­ги були ляхи-державці да недоляшки! Один над сот­нею сіл! Та і з тими якось же наші справлялись. Он, як був Кисіль[51] або Вишневецький Єрема...[52] Батечки! Було йдеш, чу­макуючи селом: «Чиє

1 ... 24 25 26 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."