Читати книгу - "Інферно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ленґдон прогорнув слайди до лячного зображення м’язистого злого духа, що замахнувся здоровезним веслом на людей, а ті принишкли від страху.
– А це Дантів пекельний поромник Харон, який б’є веслом тих, хто зволікає на переправі.
Ленґдон перейшов до нового слайда, цього разу з другою деталлю Мікеланджелового «Судного дня» – чоловіком, якого розпинали на хресті.
– Це Аман, ворог юдеїв, котрого, згідно зі Святим Письмом, скарали на смерть через повішення. Однак у поемі Данте його розіп’яли на хресті. Як можна бачити в Сікстинській капелі, Мікеланджело віддав перевагу Дантовому варіанту, а не біблійному. – Ленґдон усміхнувся й пошепки додав: – Тільки папі римському не кажіть.
Аудиторія вибухнула сміхом.
– Дантове «Пекло» створило світ болю й страждань, який перевершував усі попередні людські уявлення, і цей твір у буквальному розумінні визначив наше сучасне бачення пекла. – Ленґдон зробив паузу. – І повірте мені, католицькій церкві є чимало за що дякувати Данте. Його «Пекло» лякало віруючих сторіччями і, без сумніву, потроїло відвідуваність церкви тими, кого переповнював страх.
Ленґдон увімкнув наступний слайд.
– А оце підводить нас до причини, через яку ми всі тут сьогодні зібралися.
Тепер на екрані з’явився заголовок лекції: «Божественний Данте: символи пекла».
– Дантове пекло – це ландшафт, настільки багатий на символізм, що я часто присвячую цій темі курс лекцій на цілий семестр. А сьогодні, на мою думку, не буде кращого способу розкрити символи Дантового «Пекла», як пройти пліч-о-пліч із самим поетом… крізь браму пекла.
Ленґдон підійшов до краю сцени й поглянув на публіку.
– Отже, якщо ми збираємося здійснити прогулянку крізь пекло, то я переконливо рекомендую скористатися мапою. І немає повнішої мапи Дантового пекла, аніж та, яку зобразив Сандро Боттічеллі.
Ленґдон торкнувся пульта, і перед публікою з’явилася відразлива «Мапа пекла». Він почув, як дехто аж застогнав, забачивши всілякі жахіття, що коїлися в лійкоподібній підземній порожнині.
– На відміну від інших художників, Боттічеллі був надзвичайно скрупульозний у відтворенні Дантового тексту. Насправді він провів стільки часу, читаючи Данте, що великий історик мистецтва Джорджо Вазарі стверджував, наче одержимість Боттічеллі творчістю Данте призвела до серйозних негараздів у житті художника. Мистець створив понад дві дюжини інших робіт, пов’язаних із Данте, але ця мапа є серед них найвідомішою.
Тоді Ленґдон повернувся й показав у лівий верхній кут полотна.
– Наша подорож почнеться он там, на поверхні землі, де ви можете бачити Данте в червоному одязі разом зі своїм гідом, Верґілієм; вони стоять обидва біля брами пекла. Звідти ми вирушимо в подорож униз, крізь дев’ять кіл Дантового пекла, і насамкінець опинимося лицем до лиця з…
Ленґдон швидко переключився на інший слайд – величезне збільшене зображення сатани, яким його показав Боттічеллі на цьому самому полотні. Страшний триголовий Люцифер поїдає трьох людей одночасно, по одному кожним ротом.
Аудиторія зойкнула.
– Стислий огляд майбутніх атракціонів, – пожартував Ленґдон. – Цей моторошний персонаж перебуває там, де сьогодні має завершитися наша подорож. Це дев’яте коло пекла, де мешкає сам сатана. Одначе… – Ленґдон зробив паузу, а потім продовжив: – Потрапити туди – це лише половина забави, тому повернімося трохи назад… до брами пекла, де наша подорож розпочнеться.
Ленґдон перейшов до наступного слайда – літографії Гюстава Доре, де був зображений темний, схожий на тунель вхід, вирубаний у торці стрімчака. Над входом виднівся напис: «Залиш надію той, хто сюди входить».
– Отже, – сказав Ленґдон з усмішкою. – Зайдімо?
Десь гучно заскреготали колеса, й аудиторія перед очима Ленґдона вмить розтанула. Він відчув, як сіпнувся вперед і зіштовхнувся зі спиною Сієнни, коли трицикл різко загальмував і зупинився посеред проспекту Макіавеллі.
У Ленґдона запаморочилося в голові; він і досі бачив двері пекла, що бовваніли перед ним. Коли ж він отямився, то побачив, де насправді опинився.
– Що сталося? – невдоволено спитав він.
Сієнна показала вперед, де на відстані трьохсот ярдів виднілася Порта Романа – старовинна кам’яна брама, що слугувала в’їздом до середньовічної Флоренції.
– Роберте, здається, у нас проблема.
Агент Брюдер стояв у скромній квартирі, намагаючись осмислити побачене.
«Хто тут, у біса, живе?»
Помешкання було обставлене мізерно й безладно, наче кімната в студентському гуртожитку, мебльована за мінімум коштів.
– Агенте Брюдер? – гукнув із зали один із його підлеглих. – Гадаю, вам буде цікаво це побачити.
Ідучи до зали, Брюдер подумав, чи не затримала, бува, Ленґдона місцева поліція. Командир спецпідрозділу хотів би розв’язати цю кризу «по-домашньому», але втеча Ленґдона не залишила йому жодного іншого вибору, окрім як звернутися до місцевої поліції та влаштувати блок-пости на дорогах. У лабіринті вулиць Флоренції верткий мотоцикл легко уникне зустрічі з мікроавтобусами Брюдера, що через важкі плексигласові вікна та непробивні колеса ставали хоч і невразливими, але неповороткими. Італійська поліція мала репутацію такої, яка неохоче йде на співпрацю з чужинцями, але організація Брюдера мала значний вплив у поліції, консульствах і посольствах. «Коли ми висуваємо вимоги, ніхто не насмілюється ставити запитання».
Брюдер увійшов до невеличкої кімнати, де над розкритим переносним комп’ютером стояв чоловік і друкував у латексних рукавичках.
– Саме цією машиною він скористався, – сказав чоловік. – Через неї він увійшов у свою електронну пошту й здійснив деякі пошуки. Файли й досі зберігаються в кеші.
Брюдер рушив до стола.
– Схоже, це не комп’ютер Ленґдона, – сказав технар. – Він зареєстрований на когось з ініціалами S.C. Невдовзі я матиму повне ім’я.
Поки Брюдер чекав, його увагу привернув стос паперів на столі. Він продивився їх – стара програмка лондонського театру «Глобус» і кілька статей, вирізаних із газет. Що більше Брюдер читав, то більшими ставали його очі.
Узявши папери із собою, він вийшов із кімнати й зателефонував шефові.
– Брюдер на лінії, – сказав він. – Здається, я ідентифікував людину, яка допомагає Ленґдону.
– Хто це? – спитав шеф.
Брюдер повільно випустив із легенів повітря.
– Ви навіть не повірите.
***А за дві милі від того місця Ваєнта мчала геть на своєму мотоциклі BMW, низько пригнувшись до керма. Повз неї, виючи сиренами, проносилися поліцейські машини.
«Мене зреклися», – подумала вона.
Зазвичай легенька вібрація
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інферно», після закриття браузера.