Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Зимнєв повертається за пів години. У його руках невеликий пакет із маркою найближчої аптеки.

— Дякую, скільки з мене? — запитую в нього.

— Ніскільки, — відповідає він.

— Ой, вибачте, — нервово сміюся я. — Я щось не подумала, що ви можете купити щось собі.

— Ні, чому. Це ваші ліки. Як ви почуваєтеся? — уточнює він.

Я сідаю на диван, відчуваючи лише віддалене відлуння болю.

— Краще, дякую. Я вам дуже вдячна, — задоволено дивлюся на нього.

На мить його жорсткі риси обличчя розгладжуються, і він злегка усміхається.

— Звісно. Лікар сказав, що краще робити уколи в той самий час.

— І що це значить?

— Зробите укол на роботі, — він знизує плечима й передає мені пакет із таким темним поглядом, що в мене складається відчуття, що він хоче, щоб я попросила його робити мені уколи.