Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

- Ви про будинок, що знаходиться вище по вулиці? – уточнила я про всяк випадок.

- В тому домі живуть лихі духи! – кивнула баба Зоя. - Там витають темрява та скорбота.

- А як давно вони там з’явились? До дзвінка Тамари Петрівни чи вже після?

Подивилась на Єгора, очікуючи що той підтримає мене, але коханий здивував:

- Ти чого! Не бачиш, вона у трансі?

Я не знала, як на це реагувати. Іспанський сором від того, що він, дорослий чоловік, повірив у подібну єресь.

- Єгоре! Отямся, це дешева вистава, - не витримала я. – Вона ж думає, що таким чином відмовить нас поселятися у будинок мрії.

Але коханий вже встиг перевзутися.

- Ну він не був будинком мрії... Не такий вже й хороший...

- Ти жартуєш?

- Краще подумати над іншими варіантами, аніж ризикувати.

В мене просто не було слів. Людина, за яку я виходила заміж, ніколи не вірила у забобони! Єгор завжди був таким виваженим, раціональним... Сміявся разом зі мною над фільмами жахів, нехтував прикметами і навіть не святив паски на Великдень. То яка муха його у Куманівцях вкусила?

Гаразд, я розумію, що після весілля все стає трохи інакше. Ми більше не намагаємось справити враження на другу половинку, трохи розслабляємось. Я теж не виключення. Наприклад перестала приховувати, що брию ноги, какаю та користуюсь прокладками. Вже не фарбуюсь в ванній, аби він думав, ніби то не контуринг, рум’яна і туш для вій, а моя природжена краса. Але побутові дрібниці – це одне, а віра в усіляких духів та пророцтва бабок – зовсім інше.

Поки баба Зоя щосили вдавала, ніби оговтується від трансу, я відтягла Єгора убік. Хотіла поговорити з ним без свідків.

- Просто забери в неї ключі, - наказала йому у відповідь на ошелешений вираз обличчя.

- Не буду! Ти ж сама чула...

- Хочеш сказати, що відмовляєшся від того будинку?

- Заради нашого ж блага.

- Єгоре!

- Таню, не починай... Невже тобі краще жити зі злими духами, аніж з моєю мамою?

Краще. Духи мене не повчатимуть і не критикуватимуть.

- Духів не існує!

- Це ми так думаємо, а раптом...

- Ти – сучасна людина, маєш вищу освіту, директор фармацевтичного заводу! Як ти можеш говорити про таку фігню?

- А як ти можеш нехтувати застереженнями екстрасенса? Хочеш ображайся, хочеш – ні, але ми не переїжджатимемо у той дім, - насупився він, а потім, аби додати більшої виразності своїм словам, додав: - Я чоловік, я так вирішив!

Мені аж подих перехопило від образи.

- Ти диви, який авторитетний! Постановив, що житиме з мамою! Тобі самому не смішно? – у той момент мені захотілося зібрати манатки й повернутись у Вінницю. Навіть не знаю, яка сила змушувала і надалі воювати. – Ми все одно переїдемо! Якщо тобі страшно орендувати будинок з привидами, то заселимось у покинутий. Там настільки погані умови, що навіть злі духи гидуватимуть.

Єгор хмикнув.

- Ти туди не переїдеш.

- Чого це?

- Бо звикла до унітаза, гарячої води та купи техніки на кухні. Спартанські умови не для тебе.

- Мені байдуже. Я створю затишок і в сараї.

- Тоді навіщо щось вигадувати? Просто попроси маму звільнити курник, переїдемо ночувати туди.

- Ти знущаєшся? Як тобі ще пояснити, що мені потрібне окреме жито? Або ми переїжджаємо і живемо разом, або я повертаюсь у місто.

- Он як ти заговорила... А як же твоє «буду поряд» та «я тебе не кину»? Сама вигадала проблеми, сама роздула їх до розмірів вселенського масштабу, а тепер ще й погрожуєш.

- Я не погрожую, Єгоре. Я просто... просто вже не знаю, як до тебе достукатися. Давай вирішимо все тут і зараз. Лише дай мені відповідь: ти переїдеш до старого будинку, щоб там жити зі мною, чи залишишся з мамою?

Я бачила, як він нервує. Сердиться, сопить носом. Але ще тримається.

- Ти спеціально формулюєш питання так, щоб я виглядав придурком? Чому «залишишся з мамою»? Чому не «залишишся в своєму будинку»?

- Бо він не твій. Там хазяйка твоя мама.

- А у Вінниці хазяйка – ти. Виходить, в мене зовсім свого житла немає? Як же ти вийшла за такого безхатька?

О... ще одна одвічна тема для скандалів. Скільки б я не торочила, що квартира у Вінниці наша спільна, у Єгора все одно залишаються комплекси, мовляв, він прийшов на все готове. З тридцятиліттям у нього ще більше загострився пунктик щодо того заїждженого «побудуй дім, народи сина і посади дерево».

- Ну то орендуй будинок та будь у ньому хазяїном!

- То не будинок, а халупа. Що про мене говоритимуть люди, якщо побачать, де я живу?

- А що вони скажуть, коли дізнаються, як ти відмовився від нормального дому, бо злякався страшилки баби Зої?

- Скажуть, що правильно зробив! – Єгор набрав повні легені повітря. – А знаєш, що?

- Що?

- Поїдь у Вінницю. Відпочинь там трохи, обдумай все...

Як ляпас по морді. Хотілось розревітись, але я ж сильна жінка! Прийняла удар як належить.

- І поїду. Тільки не чекай, що за тиждень я знову повернусь жити з твоєю мамою. Ноги моєї не буде в Куманівцях, поки ти не орендуєш приватне житло.

- Набридне чекати.

- Не хвилюйся, знайду чим розважитись.

- Ну і розважайся!

Ось такий чудовий вихідний у нас вийшов. Класно, правда ж?