Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

На якусь мить мені здалось, ніби життя почало налагоджуватись. Наші з Єгором стосунки повернулись на той рівень, на якому вони були до переїзду. Розкриття сімейної таємниці пішло нам на користь. Я більше не психувала через Соню, а Єгор став уважнішим до моїх потреб. Напевно, він таки непогано приревнував, що відтепер став боятися втратити мене.

Наступного ранку в коханого був вихідний. І не такий, коли він пів дня висить на телефоні і потім все одно їде на завод, а нормальний. Ми вирішили присвятити вільний час розв’язанню проблеми з житлом. Будинок хрещеної відпав, тому залишалась надія на той, за яким приглядала баба Зоя.

Мені було трохи страшнувато йти до тієї ворожки. Сама не знаю чому, адже я ніколи не вірила у наявність у неї магічних сил. Напевно, зіграв роль той факт, що Зоя – подружка моєї свекрухи. Хто зна, що вони там задумали на пару… Спробувала налаштуватись на позитив, підфарбувала губи та усміхнулась своєму відображенню у дзеркалі.

- Все буде добре. Скоро ми переїдемо в окремий будинок та заживемо довго і щасливо, - промовила сама до себе. - Без свекрухи.

- А то ж свекруха в тебе чорт з рогами! – почулось позаду. Я й не помітила, як до мене підкралась Тамара Петрівна. – Погана, бо намагається уму-розуму навчити. Краще б подякувала, що я стільки сил та нервів у тебе вкладаю!

- Дякую, мамо, - процідила я. – Безмежна самопожертва з вашого боку.

- Ти цього не розумієш, бо ще занадто молода.

- Та з вами я вже років на десять постаріла. Он, бачите які зморшки на лобі з’явилися?

Свекруха хмикнула.

- Бачу лише те, що ти перед дзеркалом крутишся замість того, аби чоловіку сніданок приготувати. Он, сам по кухні рискає, їжу шукає…

- Він дорослий чоловік. Зможе сам собі бутерброд зробити.

- Зможе. А знаєш, що він ще може зробити? – відбила свекруха. – Знайти турботливу дружину, яка буде правильно розставляти пріоритети.

От що за людина? Так і хоче вкусити за болюче місце. З пересердя я ляпнула те, про що мала б промовчати:

- Треба було про свого чоловіка піклуватись, щоб він щастя на стороні не шукав. А зі своїм я сама розберусь.

Тамара Петрівна відкрила рота, але нічого не промовила. Вона явно не очікувала такого удару від мене, та я й сама не думала, що здатна на подібну підлість. Ну вирвалось, чесно.

- Ти готова? – Єгор вчасно зазирнув до кімнати.

- Так…

- Ну то ходімо, - він обернувся до Тамари Петрівни, яка й досі дивилась на мене скляними очима. – Ти нормально почуєшся? Знову тиск?

- Я краще приляжу… - прошепотіла свекруха у відповідь. – Ви не турбуйтесь, йдіть.

Того разу я навіть не була впевненою, що Тамара Петрівна прикидається. Мені стало соромно за свої слова. Якби не присутність Єгора, я б точно попросила вибачення. А так довелось удати, наче все нормально.

- В аптеку не треба зайти?

- Не треба, Танюшо.

З важким серцем я таки залишила свекруху саму. Настрій опустився нижче нікуди. Навіть смішні історії з дитинства, які розповідав дорогою Єгор мене не веселили. Доводилось змушувати себе посміхатись, аби не викликати зайвих питань.

Дорогою по ключі ми якраз пройшли повз будинок, який збирались орендувати. Цілком пристойне житло – цегляний, з великими вікнами та хорошим дахом. Подвір’я трохи заросло травою, проте є альтанка, де можна влаштовувати барбекю.

- Скоріше б переїхати сюди, - видихнула я.

- Навіть гараж є, - кивнув Єгор. – Хоч буде, куди машину поставити. А то у мами як не квіточки посаджені, так гусенята пасуться.

- А ще купимо шезлонги, я буду засмагати!

З цими думками ми рушили до баби Зої. Як і належить місцевій відьмі, вона жила на самому кінці вулиці. От тільки її володіння не ховалося у високих соснах, а виділялося сонячними батареями на даху.

- Сучасна бабця, - здивувалась я.

- А ти думала, що побачиш тут якусь хатинку на курячих ніжках?

- Ну типу того.

- У баби Зої непогані статки, вона заробляє, як айтішнік.

Мені стало цікаво подивитись, як виглядає її оселя всередині. Чи є спеціальний кабінет, де вона розводить довірливих клієнтів на гроші? Чи має якісь магічні девайси типу скляної кулі?

- А от і вона! – вигукнув Єгор.

Стара визирнула з-за воріт і вийшла нам на зустріч.

- Доброго дня, - посміхнулась до нас, удаючи ніби не впізнає мене. А я лише переконалась, що це точно та сама жінка, якій скаржилась на мене свекруха: біла хустинка поверх чорного, як у ворона, волосся, густо нафарбовані очі та масивне намисто на шиї. – Рада бачити у рідному краї, Єгоре. З поверненням.

- Це тимчасово, - відмахнувся той. – Ви ще не знайомі з моєю дружиною?

- Не мала такої радості.

Бреше як дише! Ну нехай…

- Мене звати Таня, - простягнула руку для привітання. – Багато чула про вас.

Баба Зоя торкнулась моєї долоні. І тут почалося таке видовище, що в пору було викликати екзорциста.

Стару почало трусити у раптовій лихоманці. Вона міцно зажмурила очі, ротом хапала повітря, а руками водила перед обличчям, ніби намагалась розігнати невидимих мух. Подібне я бачила лише двічі: коли в одногрупника стався напад епілепсії та у фільмі про дівчинку, з якої виганяли демона.

- Що з нею? – з переляку я притулилась до Єгора. Хоча здавалося, що він і сам хоче накивати п’ятами.

- Я не знаю... Виглядає вона лячно.

- Ну то зроби щось!

- Бабо Зою, вам погано? – він обережно поклав руку жінці на плече. – Води? Швидку?

- Священника? – запропонувала я.

У відповідь на моє звернення баба Зоя розплющила очі та, дивлячись кудись крізь мою голову, зашепотіла:

- Будинок принесе вам біль і горе. Не переступайте поріг того будинку. Біль, горе, сльози. Ні за що, не поселяйтесь у тому будинку!

Мій переляк минув. Пазл нарешті склався в одну зрозумілу картинку. Як я раніше це не зрозуміла? Ну не могла Тамара Петрівна просто так домовитись зі своєю подругою, аби та допомогла нам з новим житлом. Це вона тільки вдала, що підтримує ідею переїзду, а насправді бажає залишити Єгора біля своєї спідниці. Спершу вигадала історію про тарганів у куми, потім зрежисувала театральну постановку у виконанні баби Зої. Ніби ми поведемося на таку маячню!