Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Коли ми зайшли у залу, то я одразу ж помітила зацікавлені погляди гостей у нашу сторону. Краєм ока побачила дідуся Гордія. Він легко кивнув нам та усміхнувся одним кутиком губ. Цей чоловік, здається, був задоволений святом. Я провела Гордія до високого стола, де уже зібралася черга гостей, щоб привітати його зі святом та подарувати подарунки. І поки мій чоловік приймав вітання, я просто стояла збоку, тримаючи у руках келих з Просекко. Алкоголь допоміг мені розслабитися та повністю заспокоїтися. Я вже не хвилювалася за думку гостей щодо цього свята. Їм подобалося, адже тут усе було на високому рівні. Я випрямилася та натягнула на обличчя широку усмішку, коли на горизонті з'явилася Діна Забелло зі своїм чоловіком. Вони привітали Гордія з днем народження, а після цього жінка підійшла до мене.

— Ох, ти прекрасно виглядаєш! — сказала вона, усміхнувшись.

— Дякую! Ви теж сьогодні просто неймовірна.

І це була правда. Ця довга чорна сукня з білим шарфом виглядала надзвичайно. Як завжди, її ідеально вкладене руде волосся та яскравий макіяж. Загалом вона мала такий вигляд, наче це було її свято.

— Нарешті з'явилася можливість одягнути цю сукню! — Діна усміхнулася ще ширше. — Чомусь усі так лякаються чорного, але вже давно навіть наречені обирають чорні весільні сукні.

— Сара Джессіка Паркер, наприклад, — мовила я, погоджуючись. — Але мені все ж не хотілося б виходити заміж у чорному.

— Ну, ти вже і так заміжня.

Жінка засміялася, і я теж зробила це, щоб вона нічого не запідозрила. Дійсно! Я ж і так уже заміжня. Хоча це лише на шість місяців. Колись я точно вийду заміж по-справжньому, але це вже буде зовсім інша історія. Після того як чоловік Діни поговорив з Гордієм, вони попрямували до свого столика. Я знову потягнулася рукою до келиха з вином і зробила невеликий ковток. Нарешті усі привітали Гордія та подарували йому подарунки. Такої кількості різних коробок ніколи не було навіть у мене.

— Ходімо до нашого столика! — сказала я та взяла свого чоловіка під руку. — Мені захотілося, щоб це було більше по-сімейному, тому я вирішила, що ми будемо сидіти поряд з твоїм дідусем і моєю сестрою.

— Добре, — погодився він і поправив окуляри на переніссі.

Ох, вони йому справді так личили! Я декілька секунд помилувалася ним, а тоді ми попрямували до невеликого столика, за яким сидів Гордій старший та Аріна.

— Поліно, твоя сестра така цікава особистість! — вражено сказав чоловік. — Я вже давно не чув так багато наукової інформації.

— Ми трішки сперечалися про глобальне потепління клімату та його наслідки, — пояснила сестра, усміхнувшись.

— Так, вона у мене любить закидати науковими фактами, — швидко мовила я. — Ми з нею такі різні.

— Це дійсно так, — погодився Гордій старший. — Таке враження, наче й не сестри.

— О, Поліна просто більше схожа на маму, — почала Аріна. — Вона така ж божевільна. Знаєте, не кожна жінка втекла б з першим-ліпшим чоловіком, щоб подорожувати світом, і не кожна дівчина погодилася б вийти заміж за нез...

Я не дала їй договорити, а сильно вдарила її ногою під столом. Аріна тихо скрикнула та знервовано засміялася. Я кинула на неї різкий погляд, а вона одними губами прошепотіла мені коротке "вибач".

— Сестра має на увазі, що ми з нею ну зовсім різні, — втрутилася я. — Вона більше на батька схожа, бо він у нас серйозний бізнесмен.

— А як він почувається? — поцікався дідусь. — Сподіваюся, що йому вже краще.

— О... Так-так! — Я широко усміхнулася. — Він вже одужав і прекрасно почувається.

— Думав, що нарешті познайомлюся тут з ним. — Гордій старший почав оглядати приміщення. — Дивно, що він не прийшов на день народження свого зятя. Хіба якщо ви не запрошували його.

Я відкрила рота, щоб сказати щось, але так сильно розгубилася, що навіть слова не могла вимовити. Так багато брешу останнім часом, що аж соромно.

— Тато зараз у відрядженні, — сказала Аріна, за що я їй була дуже вдячна. — Терміново мусив летіти в Німеччину, щоб зустрітися зі своїми партнерами.

— На жаль, йому ніяк не вдалося прийти, — мовила я, вдаючи, що дуже засмучена. — Взагалі ми зараз майже не бачимося. Раніше я жила з батьком та сестрою, але зараз у будинку Гордія. Спочатку було важко звикнути, — я подивилася на свого чоловіка та усміхнулася, — але Гордій повністю замінив мені мою сім'ю.

— Усе для тебе, люба! — сказав він і міцно стиснув мою руку так, щоб це побачив його дідусь. — Поліна теж замінила мені усіх. Навіть не знаю, як до цього часу жив без неї.

— Ох, перестань! — солодко протягнула я та нахилилася трохи ближче до нього. — Ти соромиш мене, коханий. Краще розкажеш мені про це вдома, коли ми будемо наодинці. Гаразд, котику? Му-у-ур!

— Звісно, — пробурмотів він і прикрив рот рукою, приховуючи свою усмішку.

Здається, він ледь стримувався, щоб не засміятися. Може, це було трохи занадто? Але хіба не так розмовляють між собою закохані? Я ж ніби дуже сильно кохаю його, наче божевільна.

— Звідки взялися ці окуляри? — зацікавлено спитав дідусь. — Мушу визнати, що тобі личить.

— Поліна вирішила зробити квест для мене. Таке собі випробування, щоб я знайшов адресу цього ресторану. Також вона повністю склала мій образ, тому я зараз у такому дивному вигляді.

Я примружила очі, дивлячись на Гордія та міцніше стиснула його руку. Що значить дивному? Він ще ніколи не був таким красивим, як зараз! І це правда, адже ці окуляри йому шалено личили, як і чорний смокінг, білі рукавички та навіть ця зачіска.

— Може, потанцюємо? — спитав він, глянувши на мене.

Хлопець не дочекався моєї відповіді, а просто піднявся і простягнув мені свою руку. Я все ж усміхнулася та поклала у неї свою долоню. Гордій раптом трохи нахилився та легко торкнувся губами до моєї руки. І хоч я була в рукавичках, це місце дотику ніби запекло. Він допоміг мені піднятися зі стільця та повів до невеличкої сцени, що слугувала танцювальним майданчиком. Деякі пари рушили за нами та теж зібралися танцювати. Гордій поклав свою руку на мою талію, притягуючи мене ближче до себе. Інша його рука міцно тримала мою. Я ж обережно опустила долоню лівої руки на його плече.

— Ти чудово прикидався перед своїм дідусем, — тихо заговорила я, коли ми хиталися з однієї сторони в іншу. — Можу похвалити тебе за твою акторську гру.

— А я можу посварити тебе, — сказав він та чомусь скривився. — Ти назвала мене котиком. Серйозно?

— А що не так з котами? Це мило.

— Я не люблю їх, а ще у мене алергія на їхню шерсть.

— Справді? — здивувалася я. — І що, ти можеш померти, якщо біля тебе буде кіт?

— А ти хочеш випробувати? — спитав Гордій, примруживши очі. — Не здивуюся, якщо уже завтра в нашому домі з'явиться кіт.

Я трохи опустила голову, щоб приховати свою усмішку. Він справді щойно сказав "нашому домі"? Схоже, Гордій навіть не помітив, як назвав свій дім нашим. Від цього мені чомусь стало приємно.

— Ну чому ж завтра? — Я знизала плечима та підняла погляд до його очей. — Я уже сьогодні знайду для нас кота.

Гордій похитав головою та закотив очі. Я тихо засміялася з його реакції й легко поклала свою голову на його плече. Сама не знаю навіщо зробила це. Його приємний запах змусив мене заплющити очі. Я непомітно зробила декілька вдихів, насолоджуючись цим ароматом. Раптом відчула, що його рука з талії опустилася трохи нижче дозволеного. Від цього чомусь серце наче зупинилося, але мені не хотілося, щоб Гордій так торкався мого тіла біля всіх цих людей.

— Не лапай мене! — обурено сказала я та вдарила його в плече. — Підійми руку вище.

Він знову закотив очі, але все ж повернув свою долоню до моєї талії.

— Поводишся так, наче тобі це не сподобалося, — пробурмотів хлопець мені на вухо.

— А ти не можеш повірити в те, що комусь не подобаються твої дотики?

— Можу, але річ у тому, Поліно, що тобі вони однозначно подобаються.

— Не лести собі, — фиркнула я. — І якщо вже говорити відверто, то тобі теж подобається, як я торкаюся тебе. Ти хоч і намагаєшся приховати, але тобі це дуже погано вдається. Наприклад, сьогодні зранку, коли я...

Він не дав мені договорити, бо раптом накрив мої губи своїми. Я ледь не впала від несподіванки. Мої ноги підкосилися, але пощастило, що Гордій міцно тримав мене. Серце пропустило декілька ударів, поки я здивовано завмерла на місці. Він сильніше поцілував мене, вимагаючи відповісти йому. І я здалася та дозволила йому зробити це. Я подалася вперед усім тілом і розімкнула губи, даючи йому кращий доступ до поцілунку. Мені навіть стало байдуже на цих усіх людей, що були навколо нас. Моє тіло затремтіло від нестримних відчуттів усередині. Він уже вдруге цілує мене за сьогоднішній вечір, і це так дивно. Я провела своєю рукою від плеча до шиї хлопця та зупинила її. Легко пробіглася пальцями по шкірі Гордія, поки він продовжував цілувати мене. Бажання наростало з кожною секундою, і він раптом відсторонився від мене. Я трохи розчаровано видихнула, бо мені цього таки було мало. Гордій прочистив горло та глянув кудись за мою спину. На моєму обличчі з'явилася широка усмішка, яку я не хотіла стримувати.

— Дідусь дивився, — пояснив хлопець.

Усмішка на моєму обличчі одразу ж впала, а всі пазлики в моїй голові нарешті склалися.

— То ти тому поцілував мене? — спитала я, глянувши йому в очі.

— Частково. Тебе це образило?

Я мало не засміялася йому в обличчя. Він це серйозно зараз? Я думала, що Гордій поцілував мене, бо я подобаюся йому, а не тому, що йому хотілося догодити своєму дідусю.

— Чому мене це має ображати? — холодно сказала я. — У нас фіктивний шлюб і ми робимо усе, щоб ніхто про це не дізнався. Було б краще, якби ти попередив мене, що це всього лише шоу для твого дідуся. Спробувала б краще зіграти.

— Ти й так непогано зіграла, Поліно.

— Дивно, бо я ж насправді не грала. На відміну від тебе, Гордію.

Я забрала свої руки від нього та кивнула йому, щоб він відпустив мене. Хлопець зробив це, і після цього я, скориставшись моментом, попрямувала до вбиральні. Мені варто було заспокоїтися, бо я взагалі не розуміла, що відбувається зі мною. Коли ця гра встигла перерости у щось серйозне для мене? Наші розмови та легкий флірт — це всього лише жарти, а ці всі поцілунки на публіку — обман. Як я взагалі могла повірити в це, хоча і наказувала собі не думати про нього, не закохуватися?..

Я привела себе в порядок та все ж змогла знову закопати у собі ті всі почуття. Коли повернулася до зали, то помітила, що Гордій розмовляє з якимось гостем. Я попрямувала до них своєю найкращою модельною ходою. Він глянув за спину свого співрозмовника та помітив мене. Здається, Гордій уже не слухав того чоловіка, бо вся його увага була зосереджена на мені. Я натягнула на обличчя усмішку, коли підійшла ближче до них.

— Вибачте, — сказала до гостя, — хочу на деякий час вкрасти у вас свого чоловіка. Сподіваюся, що ви не проти. — Я легко торкнулася до руки Гордія і подивилася на нього. — Можна тебе на хвилинку?

Він кивнув, погоджуючись. Я схопила його за руку та потягнула в темний куточок цієї зали. Тут було дуже велике вікно з широким підвіконням, де я залишила коробку зі своїм подарунком. Я взяла в руки чорну матову коробочку з сірим бантом і простягнула її Гордію.

— Ось! — сказала я. — Мій подарунок.

— Що це? — зацікавлено спитав він. — Не думав, що у тебе є подарунок для мене.

— Було б дивно, якби дружина нічого не подарувала своєму чоловікові. Навіть якщо це фіктивно. Відкривай! — Гордій почав знімати бант з коробки й підняв кришку. — Так, це не такий дорогий подарунок, як ті, що тобі сьогодні подарували. Просто не знала, що купити тому, у кого все є.

— Нічого собі! — здивовано сказав він, витягуючи з коробки невеличку модель машини.

— Феррарі 250 Теста Росса, — заговорила я.

— «Червона голова», — тихо мовив Гордій, розглядаючи машинку.

— Так! — Я кивнула, усміхнувшись. — Тисяча дев'ятсот п'ятдесят восьмого року. Це колекційна модель.

— Мені ніколи ніхто не дарував такого, Поліно.

— Тобі сподобалося?

Я підійшла ближче до Гордія та нахилилася до маленької машинки в його руках. Вона була спортивною, а ще такого яскравого червоного кольору.

— Тут усе до деталь так само як і в оригінальному автомобілі, — вражено сказав хлопець. — Треба буде роздивитися цю машинку.

— Ну, вона гарна, — погодилася я і легко вдарила пальцем колесо автомобіля. Воно з тихим жужанням покрутилося. — Як тільки побачила її, то одразу ж згадала про тебе.

— Дякую! — Гордій раптом обійняв мене. — Це ідеальний подарунок, Поліно.

— Ти справді так думаєш? Чи може, це справжній відстій, а ти говориш це лише для того, щоб не образити мене?

— У мене нема проблем з тим, щоб образити тебе, — пробурмотів хлопець.

— Так, це факт. Тобі подобається ображати мене. Ти від цього отримуєш задоволення?

Я насупилася та косо подивилася на Гордія, що досі обіймав мене. Занадто довго!

— У мене нема такого дивного фетиша, Поліно.

— О, ну тоді гаразд. І відпусти вже мене нарешті, бо я зараз задихнуся.

Гордій відсторонився та почав обережно складати модель машини назад у коробку. Він робив це так акуратно, наче боявся хоча б щось зачепити.

— Це справді надзвичайний подарунок, — сказав хлопець і уважно подивився на мене. Я з нерозумінням похитала головою, бо його погляд був надто довгим. — Як тобі ідея втекти звідси?

— Що? — здивувалася я.

— Я пропоную тобі втекти зі мною в одне місце.

— Ти з глузду з'їхав? Тут стільки людей, а ти хочеш втекти зі своєї ж вечірки!

Я дивилася на нього великими очима, а він раптом схопив мене за руку та потягнув до виходу. Гордій так швидко йшов, що я мало не бігла за ним, тягнучи шлейф своєї сукні.

— Куди ти тягнеш мене? — голосно спитала я, коли ми вийшли на вулицю. — Там твої гості, твої подарунки!

Гордій раптом зупинився і я влетіла в нього, вдаряючись своїм тілом об його груди. Він дивився на мене зверху вниз, обіймаючи однією рукою мою талію. Мені чомусь стало важче дихати, але я все одно дивилася на нього у відповідь.

— Мені байдуже на них, — тихо сказав він. — Я хочу показати тобі дещо.

— Показати що? — розгублено прошепотіла я.

— Те, що ще ніколи ніхто не бачив, — відповів Гордій. — Ну, майже ніхто. То що, поїхали?

Я деякий час просто дивилася на нього, а потім все ж усміхнулася та кивнула головою в знак згоди. Він знову схопив мою руку і потягнув мене сходами вниз. Я помітила, що Гордій все ще тримав у своїй іншій руці мій подарунок. Мабуть, він справді йому дуже сподобався. Це змусило мене широко усміхнутися та й ідея втекти з ним з цього свята тепер здавалася мені не такою вже і поганою.